Георгій Учайкін: За 30 років Незалежності, МВС продемонструвало чимало зрад

Біля кордону з Україною, Росія скупчує свої збройні сили і жадає додаткової крові. Путін з вереском та шмарклями вимагає від Байдена гарантій не вступу України до НАТО. Російські пропагандисти (ці люди точно не дотягують до статусу журналістів) з етерів віщають вже традиції зомбо-TV. Нічого нового. Нападе Росія чи, ні? Поки науці не відомо. А ось цивільні українці потребують захисту. У більшості з них немає ні пістолету, ні рушниці. Бо, якщо Путін вдереться на терена України з триколорами, нам може бути дуже і дуже нелегко. Це зараз «ватники» сидять на диванах і намагаються не нести свої нісенітниці у нарід. З великою війною усе може бути по-іншому. Хтось з них пектиме для окупантів сакральний каравай, а хтось вдасться до диверсій. То ж як захистити цивільних? Про це i-ua.tv запитав у голови наглядової ради «Української асоціації власників зброї» Георгія Учайкіна.

— Ми стоїмо перед обличчям російської загрози. Чи нападе Путін, наразі невідомо. Він, схоже, вельми давно перебуває у стані психічної неадекватності. Чи не здається Вам, що зараз настав той самий момент, щоб ухвалити закон про зброю, аби захистити наших цивільних громадян?

— Насправді, чи вторгнеться Росія з прапорами, достеменно не знає ніхто. Зараз поясню, чому. З одного боку, ми спостерігаємо колаборацію з російським бізнесом, крім того у нас є промосковські політичні сили. На перший погляд, це заспокоює і дає надію на збереження статусу-кво. Якби дійсно йшла справа до великої війни, російський бізнес в Україні не працював би. Утім, від цього не стає спокійніше. Рівень напруги достатньо високий, і будь-яка провокація може призвести до масштабних бойових дій. Росія може використати навіть найдрібнішу підставу для свого вторгнення.

Зараз ситуація зовсім не схожа на весну 2014 року. Сьогодні вже не доречно мізкувати над питанням: «Чи варто буде їхати на Схід?». Війна прийде до всіх: і у великі міста, і в села, і в маленькі містечка. Усі громадяни будуть просто змушені на неї реагувати. Левова частка українців чинитиме опір, але знайдуться і ті, хто намагатимуться зустріти окупантів з квітами. Думаю, колаборантів просто будуть знищувати фізично. Нас очікує велика боротьба у майбутньому.

Я прочитав у одному українському виданні про глобальний план, який буцімто обговорюється у нашому міністерстві оборони. Там пропонується наступне. Якщо протидія Російській Федерації виявиться неефективною, український уряд відкриє свої склади і роздасть населення зброю, щоб воно змогло себе захистити. Чесно кажучи, така позиція викликає смуток.

— Чому?

— Ми втратили дуже багато часу. Не тільки 30 років Незалежності, але і 7 років війни з Росією. За цей період можна було б створити потужну територіальну оборону та ухвалити закон про зброю. Натомість, нічого так і не зробили. Виглядає це, як частина підступного ворожого плану, який фактично реалізує, насамперед, МВС.

У мене до Міністерства Внутрішніх справ дедалі виникає все більше і більше питань. Навіть попри зміну керівництва та приходу нової команди, все залишилося, як і було. Протягом всіх років Незалежності, відомство продемонструвало чимало зрад. Усі перераховувати не буду, але зупинюся на останніх і добре відомих.

Під час Майдану, міністерство внутрішніх справ роздало тітушкам сотні автоматів. Гопникам до зброї у комплект видали сотні тисяч патронів. Коли спалахнуло на Сході, чиновники МВС зрадили Україну та повіддавали ключі від своїх зброярських кімнат на Донеччині та Луганщині. Колишні українські силовики шикувалися за командою Безлера, виконували команду «Струнко!» і слухали його вказівки.

Тому, у мене довіри до міністерства немає взагалі. Ми втратили багато часу і фатально затримались у розвитку. Навіть, якщо завтра депутати ухвалять закон про зброю з правом на самозахист та оживлять закон про тероборону, ми не встигаємо все одно. На розбудову територіальної оборони та системи громадської безпеки, нам потрібні будуть ще кілька років. Натомість ми мали роки бездіяльності, які призвели до цієї ситуації. А ось про такі чинники як формування ідеології національного спротиву ми можемо тільки мріяти.

Утім, я не буду стверджувати, але скоріш за все під час широкомасштабної війни, ми виживатимемо, як зможемо. Відповідальні за це ті, хто заплющив очі та роками саботував створення системи безпеки країни. Насамперед, чиновники МВС. Саме вони мають понести найжорсткішу відповідальність.

— Тобто, на державу не варто покладатися взагалі?

— Вона нічого не робила в минулому, нічого не робить зараз і не робитиме у майбутньому. Чиновники розраховують на красиве життя за окупантів. Особисто я так жити не зможу і знаю чимало таких самих людей. Звісно, ситуація є дуже неприємною, але ми не піднімемо лапки і ніхто так просто не здасться. Ще раз повторюю — у системному саботажі я звинувачую, насамперед міністерство внутрішніх справ. А всі ці розмови, про їхню зважену позицію є нічим іншим, як безвідповідальність. На жаль, вона матиме просто жахливі наслідки. Це дуже скоро відчують усі.

— Що можна зробити на рівні громадянського суспільства? Є якийсь план дій?

— Безумовно, ми можемо дійти до моменту, коли зброю роздаватимуть зі складів або з вантажівок на майданах наших міст. Утім, на це не варто чекати. Треба озброюватися у будь-який спосіб вже сьогодні. Я вже не буду закликати нікого йти до дозвільної служби, відомою своєю корупцією, або засуджувати тих, хто піде не до них. Настав такий час, коли кожен повинен мати зброю і набої. За можливості тренуватися у стрілецьких комплексах і обростати спільниками у такій боротьбі.

Що ж стосується існуючих власників зброї, їм слід порахувати та перевірити свої набої і також не забувати про тренування. Адже навички — це така річ, яку потрібно повторювати та відточувати.

Велика війна може спалахнути будь-якої миті. Саме тому, українцям треба готуватися. Рації, броніки, побудова відносин з найближчим оточенням, локальні угрупування, встановлення комунікації… Усе, що мала зробити держава, доведеться робити громадянам. Хто схоче опинитися беззахисними у загрозливій ситуації? Краще вже перестрахуватися та докласти додаткових зусиль ніж опинитися повністю беззахисними.