Юрій Смелянський: Війна з російським агресором — це боротьба за остаточний вихід з-під зовнішнього російського управління

Боротьба громадянського суспільства України проти корупції, монополізму, за справедливість судової системи, побудови нової моделі відносин тощо — це боротьба за неприпустимість будь-якого зовнішнього управління у майбутньому.

Юрій Смелянський: Війна з російським агресором — це боротьба за остаточний вихід з-під зовнішнього російського управління

Чи існує зовнішнє управління в Україні? Російські пропагандисти переконані, що ледь не кожна українська влада залежить від США та іншого «гнилого Заходу». Чи так це насправді? А чи може зовнішнє управління бути корисним, скажімо для економіки? i-ua.tv вирішив поцікавитися думками експерта з питань економіки Юрія Смелянського.

— Час від часу в Україні виникає питання зовнішнього управління. Що таке зовнішнє управління? Наскільки доречно використовувати цей концепт? Адже його активно експлуатують російській пропагандистські ЗМІ. Мовляв, Україна — залежить від США. З нею не можна ні про що вести мову, бо вона не окремий суб’єкт, а тому, доречніше розмовляти з її «хазяїном».

— У теорії та практиці економічних відносин існує поняття «зовнішнього управління». Це поняття визначається як «процедура у справі про банкрутство, що застосовується до боржника з метою відновлення його платоспроможності під час передачі повноважень з управління боржником зовнішньому управляючому. Крім зовнішнього управління, може застосовуватися процедура санації. Санація (літеральні синоніми оздоровлення, лікування) — система заходів щодо структурної перебудови, яка дозволяє уникнути банкрутства».

Якщо виходити з економічного трактування поняття «зовнішнього управління», то його суть стосовно якоїсь держави треба сприймати як попадання однієї держави в якусь форму залежності від іншої. Ось приклади.

1. Попадання у залежність у результаті окупації території однієї держави збройними силами іншої.

2. Укладання міжнародного договору, за умовами якого, одна держава змушена узгоджувати свою внутрішню та/або зовнішню політику з керівництвом іншої. І, відповідно, формувати свою внутрішню та зовнішню політику за вимогами керівництва іншої держави.

3. Виникнення ситуації, коли одній державі необхідна економічна допомога від іншої держави або якогось іншого закордонного чи внутрішнього донора. При цьому для забезпечення гарантій виконання своїх кредитних зобов’язань держава-позичальник бере на себе зобов’язання щодо прийняття будь-яких державних рішень у сфері внутрішньої та/або зовнішньої політики.

У 2010 році влада Януковича уклала антиукраїнський договір на продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території українського півострова Крим в обмін на обіцянку знизити ціну за російський газ, що поставляється і відкриття кредитної лінії. У 2013 році вона заявила про відмову від проєвропейського вектора внутрішньої та зовнішньої політики. Оголошене рішення було явно на користь третьої держави — Російської Федерації. У результаті, вищі державні керівники України втекли до РФ. А керівництво РФ продовжуючи політику посилення залежності України від РФ (зовнішнє управління), розв’язало проти України війну та окупувала частину її суверенної території. Суть мети цієї війни — нав’язати на тривалу перспективу Україні певний варіант зовнішнього російського управління.

Інший аспект. Внутрішня та зовнішня економічна політика керівництва України за весь період незалежності призвела до ситуації існування потреби мати систематичну міжнародну фінансову підтримку. Вона виявилася необхідною для підтримання якогось допустимого рівня соціально-економічної та суспільно-політичної стабільності в Україні, можливості виконання Україною своїх боргових зобов’язань.

Висока частка корупції керівництва державою, незалежно від конкретних прізвищ породила необхідність отримання міжнародними фінансовими донорами додаткових гарантій забезпечення платоспроможності української влади у питаннях виконання державних фінансових зобов’язань (державний борг). У тому числі, забезпечення гарантій вилилося у зовнішні вимоги щодо зміни українського законодавства. Наприклад, з питань боротьби з корупцією, реформування судової системи тощо. Своєрідний варіант «санації держави».

Тобто, коли російське керівництво починає розповідати про зовнішнє управління Україною, слід одразу згадувати стару слов’янську приказку: «На злодії шапка горить». Звинувачуючи колективний Захід у прагненнях здійснювати «зовнішнє управління» Україною з метою створення загрози для РФ, керівництво Кремля намагається відвернути увагу від реалізації власного плану щодо примусу України погодитися на зовнішнє управління з боку Кремля.

— Чи існує зовнішнє управління у світі? На скільки мене відомо, це — доволі старий концепт. Приміром, Литва залежала від Польщі у державному об’єднанні Річ Посполита, а Кримське ханство було васалом Османської імперії.

— На мою думку, використання деяких історичних прикладів у контексті міркувань на тему «зовнішнього управління» може виявитися не зовсім коректним. Наприклад. Річ Посполита існувала в моделі федеративної держави, яка утворилася внаслідок добровільного об’єднання Польського королівства та Великого Князівства Литовського. Слід зазначити одну особливість цієї федерації — кожен суб’єкт мав власну армію, власні закони, власний національний адміністративний апарат, національну скарбницю (державний бюджет). Навряд чи подібну модель державного утворення можна розглядати у площині залежності одного суб’єкта федерації від іншого суб’єкта федерації.

Слід додати, що використовувати як приклади або історичні орієнтири ситуації в той період історії людства, коли тільки йшов процес формування народів в їх сучасному стані, слід дуже і дуже обережно.

Якщо згадувати васальну залежність Кримського ханства від імперії Османів, слід згадувати і васальну залежність Московського царства від Кримського ханства. Крім того, існує й інший погляд, що Кримське ханство знаходилося у відносинах з Османською імперією в моделі конфедерації. Суперечки та пошук істини у цих питаннях прерогатива істориків.

Якщо все-таки говорити про історичні приклади зовнішнього управління, то, на мій погляд, більшою мірою, ілюстрацією цього явища буде процес формування імперій. Британська імперія була побудована на основі залежності (політичної, економічної, адміністративної, правової тощо) завойованих територій, які до неї включили. Колоніальна політика Німецького рейху (Німецької імперії) також зробила залежними від неї інші держави.

У якості історичного прикладу, можна розглядати процес пошуку державності в Україні. Його результатом стала Переяславська рада, з подальшим впровадженням системи зовнішнього управління Україною з боку Московського царства та подальшим поглинанням частини території України Російською імперією, а згодом СРСР. Або більш ранній приклад, створення Запорізької Січі князем Дмитром Вишневецьким. Коли спочатку був укладений союз з імперією Османів, а потім з ворогом Османської імперії — Московським царством.

Є і більш пізні історичні приклади. Після закінчення Другої світової війни Японія, як сторона, що програла, потрапила під зовнішнє управління з боку США. Переможці поділили Німеччину на сфери впливу та відправили під зовнішнім керуванням: у західній частині з боку коаліції союзників (насамперед США) включаючи Західний Берлін; у східній частині під контролем та зовнішнім керуванням СРСР включаючи Східний Берлін. Під зовнішнє управління СРСР також потрапили держави Східної Європи. Утворився так званий військово-політичний блок Варшавського договору. Він був політичним та силовим інструментом зовнішнього управління для цих держав. Крім того, творили і економічний інструмент зовнішнього управління — Союз економічної взаємодопомоги (РЕВ). Таким чином, економічні санкції проти СРСР розповсюджувалися і на держави, які перебували під зовнішнім керуванням з його боку.

— Чи можуть бути позитивні моменти від зовнішнього управління для залежної країни? Наприклад, з точки зору економіки?

— У якості прикладу Наведу Німеччину та ще 15 держав Західної Європи після закінчення Другої світової війни. Я вестиму мову про проект Маршалла. Західна Німеччина перебувала під зовнішнім керівництвом США, і запропонований план передбачав економічне повоєнне відновлення. Успіх проекту ми можемо спостерігати сьогодні. З іншого боку, використовуючи своє зовнішнє управління СРСР, не дало можливості взяти участь у реалізації цього плану державам Центральної та Східної Європи. Як наслідок, після розвалу СРСР, ці держави перебувають у ролі наздоганяючих стосовно більш розвинених своїх західних сусідів. Східна Німеччина після об’єднання ще повністю не наздогнала у своєму розвитку Західну.

Японія програла у Другій світовій війні, вона перебувала під зовнішнім керуванням США. Сьогодні — це одна з найбільш благополучних, економічно та технологічно розвинених держав світу.

— А що б Ви могли сказати про зовнішнє управління в Україні?

Трохи повторюся. Фактично, після розвалу СРСР і здобуття незалежності, Україна певною мірою продовжувала перебувати під зовнішнім управлінням, з боку РФ. Керівництво Кремля намагалося всіляко посилити свій вплив на Україну. Результат цього прагнення війна, що триває з 2014 року, яку РФ розв’язало проти нашої держави, окупувавши її суверенні території. Саме їх керівництво Кремля розглядає як мінімальний плацдарм для здійснення зовнішнього управління над Україною.

З іншого боку, Україна здобула незалежність в умовах глибокої економічної кризи. Ця криза стала одним із видів радянської спадщини. Політика української влади протягом усіх 30 років незалежності зберегла Україну у складі бідних і слаборозвинених в економічному та технологічному плані держав світу. Бідність та слаборозвиненість змушують нас шукати міжнародну фінансову допомогу у вигляді кредитів. Кредитні зобов’язання за умов, коли одні кредити беруться на погашення попередніх також відображають певну міру залежності від кредиторів.

Зрештою, будь-який вид залежності можна розглядати як елемент (інструмент) зовнішнього управління. Корупція, деформована система стосунків посилюють цю залежність. Більше того, цю кредитну (боргову) залежність влада використовує для самозбагачення за рахунок подальшого збіднення громадян України.

Війна проти РФ, що триває з 2014 року, — це боротьба за остаточний вихід з-під зовнішнього російського управління.

Боротьба громадянського суспільства України проти корупції, монополізму, за справедливість судової системи, побудови нової моделі відносин тощо — це боротьба за неприпустимість будь-якого зовнішнього управління у майбутньому. Шкода, що в цій боротьбі діюча державна влада не на боці громадянського суспільства та громадян України.

- Чи не здається Вам, що eкраїнське суспільство та політики не навчилися бути відповідальними? І влада, і нарід шукають когось, хто би взяв і вирішив за них всі питання. Наприклад, зробив, красивим і заможнім життя.

— Це ще одна наша радянська спадщина. Спадщина рабства та кріпосництва. Понад 90% населення України, на жаль, продовжують бути носіями свідомості соціального утриманства. Вона рідненька і є тією «сировиною», яка породжує віру в популізм, у брехню політиків, гальмує розвиток національної самоповаги індивідуальної та колективної. Саме свідомість соціального утриманства є тією основою, через використання якої до влади приходять політики, які надалі використовують цю саму владу для самозбагачення. Свідомість соціального утриманства призводить до влади корупціонерів та політичних негідників.

Представники тих груп, які в Україні сьогодні називаються політиками, вміють дуже добре використовувати свідомість соціального утриманства для досягнення особистої вигоди.

Саме свідомість соціального утримування не дає можливості громадянам України навчитися захищати свої економічні права. Без цих навичок покращення якості життя, економічний розвиток України та здобуття повноцінної незалежності завжди залишатимуться лише недосяжною мрією. У західній літературі використовується інше визначення феномену «свідомості соціального утриманства» — філософія «free rider». «Free rider» означає «нахлібник».

Доки основна маса громадян України не стане економічно незалежними особами, тобто не отримає реальної економічної свободи, відповідальність не стане одним з основних критеріїв оцінки та орієнтиром для дії.

— Як нам перестати шукати сильне плече і навчитися бути відповідальними?

— Є стара добра приказка: «Порятунок потопаючого — справа рук самого потопаючого!» Нам потрібно навчитися жити за цим принципом. Наші західні партнери лише вітатимуть розвиток України. Будуть готові допомагати. Але ніколи не розвиватимуть Україну замість нас самих! Ніколи не захищатимуть Україну замість нас самих!

Перший крок — перестати сприймати політиків, які, говорячи про економічний розвиток України, роздають обіцянки на кшталт тих, що роздавав Остап Бендер: «Закордон нам допоможе!». Як тільки мова починає заходити про майбутні потоки зовнішніх інвестицій або що-небудь подібне, треба розуміти, що ці слова вимовляє брехун і популіст. Головний, основний інвестор у розвиток України — громадянин України. 40 з лишком мільйонів дрібних інвесторів. Головна цінність України є економічно незалежний громадянин України. Тільки такий підхід може гарантувати нам сильну та незалежну у всіх сенсах Україну.

Ну, а економічно незалежна людина практично завжди відповідальна, тому що вона цінує свою незалежність і не бажає її втрачати.

Рекомендовані публікації