ВІДРОДИВШИ ЕКО-КОМПЛЕКСИ ВІДРОДИМО ДУШІ!

Вже понад місяць, як рашиський чобіт топче нашу землю, спричиняючи стрес, страждання не лише людям, але й усьому навколишньому простору.

ВІДРОДИВШИ ЕКО-КОМПЛЕКСИ ВІДРОДИМО ДУШІ!

І, коли, нарешті, за допомогою звитяжних дій ЗСУ, ворог був відкинутий за межі наших північних областей, відкрився весь жах скоєного. Безперечно, ще не знайдені, не поховані й не оплакані усі невинно убієнні наші співгромадяни, а від моторошних кадрів з передмістя Києва стигне кров. Орків так злили затишні квартали у зелених, невеличких містах, люди, які створили для своїх сімей, цей добробут, що вони, навіть, вмістити не могли у свої невіглаські голови, про існування іншого світу. Світу краси, єднання з природою, куди втомлені урбанізмом великих міст кияни, харків’яни приїздили на відпочинок родинами.

Ще до звільнення Київщини було відомо, що постраждали стайні на Приірпінні, Ясногородська страусина ферма, приватний зоопарк «ХІІ місяців» багато тварин з інших комплексів загинуло від вибухів та стресу. Часто співробітники й керівництво могли потрапити на свої робочі місця лише після звільнення. Зокрема, Макарівського району, де велися запеклі бойові дії. Ще не всі кияни навіть встигли побувати у сучасному дендропарку ДОБРОПАРК, який відкрився рівно 2 роки тому — в квітні 2020 року, поблизу села Мотижин, на площі понад 300 га. Щосезону його відвідували тисячі туристів. Там можна було сфотографуватися у неймовірних фіолетових хвилях лаванди, не менш красивій самшитовій долині, тюльпанових полях й долині з гаурою тощо. Добропарк був локацією для проведення сімейних свят, виставок, концертів, фестивалів й інших культурно-масових заходів.

Весь світ облетіли моторошні кадри із братської могили в селі Мотижин. Тоді ж стало відомо, що окупанти повністю знищили Добропарк, вивезши навіть садові інструменти. Знищений і головний будинок, у якому нещодавно розміщувалася Резиденція Доброчара, постраждали усі інші будівлі. Вщент знищений весь транспорт та техніка. Стан інших втрат поки оцінити важко. Та, найголовніше, що весь персонал «Добропарку», на щастя, живий та в безпеці. І вони за допомогою спеціалістів в різних галузях обов’язково відновлять свій прекрасний, ландшафтний, пристоличний парк, який буде радувати відвідувачів ще більшою красою.

Ще один заклад, який опинився на лінії фронту — Етногорафічний комплекс «УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО» створений громадським діячем, депутатом Верховної Ради багатьох скликань Володимиром Бондаренком. Комплекс зроблений з великою любов’ю та смаком. Це як міні-Пирогів, але з більш доступною інфраструктурою та інтерактивністю. Там проводилося безліч етнографічних свят, фестивалів, екскурсій.

Рівно місяць комплекс знаходився в облозі, під військовими діями та неможливістю доступу до заблокованих навколишніх сіл. На початок бойових дій там знаходилося близько 100 людей: персонал, гості, які приїхали з Києва на пересидку перших днів війни, мешканці навколишніх дач, люди, яких війна зустріла в дорозі і які не могли вже проїхати до своїх домівок. Найголовнішою задачею було порятунок людей: усіх розмістили в підвальному приміщенні одного з корпусів, готували їжу у казані, мололи зерно на борошно, пекли хліб у печі. Рятуватися почали через поля на свій страх та ризик. Таким чином евакуювали усіх бажаючих. Змушений був виїхати і весь персонал, на господарстві лишився один чоловік — 70-річний дядя Ваня, за посадою «черговий по території». Його вважають справжнім героєм, який самовіддано рятував та зберігав найцінніше — музейну етнографічну колекцію. Адже орки прийшовши на територію, розграбували продукти та напої з ресторану та складів. Від обстрілів частково постраждала відпочинкова зона комплексу — розбите скло пошкоджене озеленення та окремі експонати

Окремої уваги заслуговує звіринець, в якому мешкають десятки тварин та птахів. Самовідданий, дядя Ваня, щоденно, протягом 31дня, ризикуючи своїм життям, годував звірів. Напував тварин водою з озера, (оскільки іншої подачі води не було), але й воно теж почало зневоднюватись, адже створено штучним чином і наповнюється водою зі скважини. Коли запаси їжі вже були на межі думав відкрити вольєри і відпустити тварин на виживання… Оскільки піти в найближчий лісок й наламати гілочок для парнокопитних, це означало бути застреленим орками.

Проте не зважаючи на обмежене функціонування комплексу, відсутність електрики — життя триває! У «живому куточку» народились малюки: муфлончики, ягнятко, єнотики, козенятко. На веб-сайті етнокомплексу" Українське село" є реквізити для усіх бажаючих допомогти комплексу коштами перш за все на утримання тварин.

Якщо Київщина вже оговтується від рашиської навали, то Харківщина ще перебуває в епіцентрі бойових дій. Справжньою окрасою та оазою спокою і знайомства з тваринним світом, для харків’ян був «ФЕЛЬДМАН ЕКОПАРК», у якому знаходилося понад 5000 тварин. Цілий рік там проводилися спортивно-розважальні свята, пізнавальні екскурсії, в тому числі з сурдоперекладом, прогулянки контактними зонами. Також на території мультикомплексу функціонував Центр психосоціальної реабілітації, у якому використовувалися передові терапевтичні методики екотерапії: анімалотерапії, арт-терапії, ландшафт-терапії тощо.

5 квітня засновник екопарку Олександр Фельдман повідомив про майже повне його знищення. Внаслідок війни в екопарку загинула частина зооколекції: олені, кенгуру, мавпи, бізони та інші тварини. Частина тварин втекла з розбитих вольєрів Найстрашніше й непоправніше, що під обстрілами загинули працівники парку.

Для евакуації тварин з «сірої зони» необхідна значна кількість транспорту та людей. Того ж дня вдалося евакуювати двох левів, ягуара та пантеру. Наступного — ще п’ятьох левів. 7 квітня вдалося вивезти понад 80 вихованців. Евакуація тривала протягом семи годин. Тварин перевезли до Харківського зоопарку. На даний час в звіринці залишаються частина левів та тигрів, а також ведмеді. Евакуацію продовжуватимуть.

Це лише невеликий зріз із життя тих, кого приручили. І, хіба зрозуміти живодерам із сусідньої країни, які їли собак і при дилемі забрати загиблого співслуживця чи пральну машину, робили вибір на користь другого, що існує інший світ й інший вимір. У якому зберігають, як надбання сторіч наших предків, так і ризикують собою задля порятунку тваринного світу, який набагато гуманніший за диких двуногих. Долучаймося, коштами чи фізичною допомогою, до відбудови нашої оази живої природи, щоб вони стали ще привабливішими й служили майбутнім поколінням!