9 грудня — Міжнародний день боротьби з корупцією Борімося — поборемо?.. Нам МВФ помагає!

Приборкання корупції в Україні — саме втілення легендарної сізіфової праці. А справді: чому ця нагальна справа геть у глухому куті й чи адекватним є розуміння глибини та суті даної проблеми у нашому суспільстві?

9 грудня — Міжнародний день боротьби з корупцією Борімося — поборемо?.. Нам МВФ помагає!

Днями ряд українських ЗМІ повідомили про «термінову» поїздку до США лідера громадсько-політичного руху «Справедливість», екс-Голови СБУ В.Наливайченка. Мета — нібито, переговори з функціонерами перехідної адміністрації новообраного Президента, сенаторами і експертами двопартійної політичної машини, а також представниками спецслужб Сполучених Штатів.

«Американську сторону цікавить внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема, стан боротьби влади з корупцією. Окремий інтерес викликає розвиток подій навколо скандалу з „записами Онищенка“ в контексті інформації про можливий підкуп депутатів», — зазначив речник з оточення В.Наливайченка.

Сам же колишній головний спецслужбовець України сповістив, що мав нагоду представити у Вашингтоні такий собі «План подолання корупції в Україні», «конкретний і дієвий», на відміну від псевдо-боротьби з корупцією нинішньої влади, яка, з його слів, лише імітує бурхливий процес.

З огляду на важку контузію, здобуту істеблішментом України унаслідок вибуху «касетної бомби» О. Оніщенка, антикорупційна тема ввійшла у розряд топ-чинників впливу на майбутні владно-політичні розклади в нашій державі. Недаремно, потенційні претенденти на перехоплення «гетьманської булави» почали щосили її експлуатувати і потяглися на оглядини за океан, пропонуючи себе у якості безкомпромісних аудиторів чергової «злочинної влади» та гарантів-розпорядників наступних зовнішніх траншів для України.

«Гронами гніву» над головами високопоставлених вітчизняних казнокрадів нависли й останні публічні висновки міжнародних моніторів про безуспішність приборкання корупції в Україні.

Так, узаяві Міжнародного валютного фонду, оприлюдненій 18 листопада ц.р. за підсумками роботи інспекційної місії МВФ, прямо йдеться про провал на зазначеному фронті: «Хоча досягнуто певного прогресу у створенні нових інституцій, як-от, Національного антикорупційного бюро України, а також в частині публікації декларацій активів посадових осіб високого рівня … відчутних результатів щодо переслідування і засудження корумпованих чиновників високого рівня та вилучення доходів від корупції до цих пір не досягнуто».

А у звіті Європейського суду аудиторів, опублікованому 7 грудня ц.р., Україну названо найбільш корумпованою країною Європи, де «олігархічні клани продовжують справляти домінуючий вплив на економіку, політику і засоби масової інформації…».

Чи надто «чіпляють» подібні резюме широкі верстви населення України?

Судячи з результатів нещодавнього дослідження Transparency International — не настільки, щоби гуртом вдатися до нової «коліївщини». Бо, хоча основною проблемою в державі корупцію вважають 56% українців, особисто готові відмовитися давати хабарі лише третина, й лише половина зважиться повідомити «куди слід» про факти корупції; що гірше — тільки 6% наших співгромадян ладні голосувати виключно за добропорядних кандидатів і партії, 2% - вступити до лав антикорупційної організації і лише 1% - бойкотувати нечесний бізнес. Примітно, що корумпованість Президента і Прем’єр-міністра визнають 60% респондентів ТІ в Україні, а заходи впливу Уряду на ситуацію оцінюють негативно — 86%.

По факту, за 25 років Незалежності єдиною «гучною» справою проти державних чиновників вищого рангу став арешт колишнього Прем’єр-міністра України П. Лазаренко, та й він потрапив за грати не в Україні, а в Америці, владі якої знадобився як неоціненне на той час джерело інформації про ключові українські клани, неписані правила їх співіснування і схеми збагачення.

Саме з приводу таких реалій висловлює постійну «стурбованість» МВФ, як головний кредитор сучасної України. Але чи дійсно націленими на декларований результат є означені претензії?

Адже, працюючи в Україні з 1994 року, МВФ не міг не помічати безпрецедентних масштабів «дерибану» держвласності, бюджетних ресурсів, позик міжнародних організацій і навіть кредитів самого фонду! Якщо б ставилася задача реально зробити Україну менш корумпованою і не допустити зростання політико-корупційних монстрів на чолі із 5−10 фігурами, що й понині досить непогано себе почувають, то українських vip-чиновників давно можна було би змусити перейти на правила існування, прийняті в цивілізованому світі, а приклад «Паші-Бульдозера» — використати як гарний наочний посібник під рубрикою «Что такое хорошо и Что такое плохо».

Однак, у безпорідність і млявість світових лихварів-цеховиків віриться мало. Тож, скоріш за все, мовчазне потурання верховній корупції — то усталений аномальний механізм політико-економічних відносин, спосіб неформального перерозподілу ресурсів і доходів, їх виведення за межі України.

Схематичний приклад. Західний підприємець прибуває в Україну, маючи намір відкрити тут «бізнес». Якщо він сплатить усі податки і мита, належно дотримається трудових і екологічних норм, сплачуватиме найнятим робітникам «європейську» зарплату не в конвертах, то швидко з’ясує для себе, що виводити капітал за тридев’ять земель йому майже немає сенсу — прибуток буде таким, як і вдома.

Тож, «інвестор» йде в Україну саме тому, щоби мінімізувати прямі і побічні податки, які компенсуватиме місцевий люд, з якого місцеві ж владці вичавлять останні копійки, учергове підвищивши податки і тарифи. «Хазяїн» же за окрему мзду у «потрібну кишеню» домовиться про відшкодування ПДВ без черг і зволікань; за хабар, без узгоджень з територіальною громадою, відкриє надприбуткове екологічно шкідливе виробництво (як-от, з видобутку сланцевого газу чи-то вирощування ГМО-агрокультур); «забашляє» в Кабміні за зниження експортного мита (на те саме зерно, олійне насіння чи карпатський ліс). Прикладів — безліч, відчутної реакції МВФ — нуль.

Натомість, МВФ за законами «вільного ринку» рекомендував правлячій когорті «відпустити» гривню. Та обвалилася утричі відносно долара США й зробила копійчаними усі гривневі витрати «інвестора», включно з оплатою найманої праці. Копійчаними, відповідно, виявляються й ціни на об’єкти промисловості і інфраструктури, які МВФ за списком вимагає виставити на продаж, ставлячи такі дії у пряму залежність від врятування України і її «керманичів» від дефолту.

І навіть коли, побоюючись народного бунту, «партнери» МВФ кинулися вмовляти не поспішати із відміною мораторію на продаж української землі, мотивуючи це недосконалістю нормативної бази, ймовірними махінаціями і «розборками по-бєзпрєдєлу», МВФ не пішов на поступки, а дав хіба відстрочку — ще на один рік, доки «клієнт дозріє». Тим часом, знаючи, що чинні українські можновладці вже «йорзають на чемоданах», іноземний капітал розподіляє хабарі між столичною бюрократією та її регіональними посіпаками, які, напевне, самі подбають, щоб стратегічний ресурс країни перейшов під контроль іноземних корпорацій.

Відтак, коло замикається: особисті корупційні інтереси зрадницьких квазі-еліт дозволяють іноземним «кураторам» тримати їх за горло, маючи удосталь інформації про масштаби і схеми злочинних оборудок за їх участю.

Можна також стверджувати, що саме задля уникнення прикрих «збоїв» у плані остаточного закабалення України з боку МВФ та стратегічних спільників фонду в ЄС вищому керівництву України було висунуто безапеляційну і невідкладну вимогу запровадити т.зв. електронне декларування («безвіз» — то, звісно ж, суто окозамилювальний PR). Останнє застало зненацька більшу частину вітчизняної «паноти», яку тим не менше було поставлено перед жорсткою альтернативою: «або розкриєшся — або закриємо»…

Зрештою, як це не парадоксально, «корисність» корупції підтверджує той факт, що прямі іноземні інвестиції в Україну ростуть, попри її позамежний рівень. Згідно з останніми даними Держкомстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в українську економіку станом на 1 жовтня 2016 р. склав 45,152 млрд. дол., що на 2,618 млрд. дол. більше, ніж на початок року.

Отже, слід констатувати, що вертикально інтегрована корупція у сучасних українських умовах — то є не побічний ефект розбалансування державного механізму, зокрема, унаслідок війни на Сході та системної соціально-економічної кризи, а задавнений, добре налагоджений інструмент пограбування і здачі країни зовнішнім паразитуючим суб’єктам. Логічно також розцінювати її як дієвий важіль неоколонізаторської політики світових наддержав т.зв. «золотого мільярда».

Виходячи з цього, розумієш: навряд чи будь-які картинні патріоти, які у пошуках авторитетних порад і універсальних рецептів порятунку своєї Батьківщини перетинають Атлантику, привезуть додому добрі звістки і у подальшому зможуть реалізувати корисні справи.

Навпаки — позбавитися пут корупційного спруту можливо лише, суцільно прибравши від усіх справ державотворення антинаціональний, прогнилий правлячий клас, перебуваючий у тотальній, невиправній залежності від своїх життєвих гріхів і неправедних статків.

Позитивно вплинути на подальший розвиток ситуації, що склалася, здатна виключно рішуче, національно-патріотично налаштована еліта, а не купка авантюристів, підвішених на гачку закордонних урядів, банків і спецслужб.