Прилітали лелеки додому здалеку… Спостереження зсередини і довкола VI Всесвітнього форуму українців

Видиш, брате мій, товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком журавлі в вирій.

Б. Лепкий

Таке представницьке зібрання — унікальна діалогічна державотворча площадка українського етносу у розсіянні, що дає змогу причащатися першоджерел, триматися родинного коріння понад 20 мільйонам сучасних мешканців 40 країн світу з усіх континентів.

На голос, оцінки й ухвали цьогорічного Форуму покладалися величезні сподівання. Зумовлювалося це тим, що попередній аналогічний захід пройшов ще 2011 р., під фактичним гнітом правлячої донецько-московської кліки, але разом з тим, провістив потужну закордонну хвилю солідарності з Україною, яка у 2013−2014 р.р. злилася із внутрішніми українськими рухами свободи, а ті згодом трансформувалися у Євромайдан і стали головним рушієм Революції Гідності.

Відтак, природно, нинішній Форум мав би охопити й осмислити період нечуваних перетворень і загрозливих викликів у новітній політичній історії України: народно-революційний злам прогнилого режиму та — у відповідь — російську збройну агресію проти суверенної Української держави, втрату територій Криму та Донбасу й розгоряння виснажливої війни на Сході, на тлі мовчазної міжнародної зради Будапештських гарантій цілісності і недоторканності України, безпрецедентну соціально-економічну кризу, а також повзучу реставрацію кланово-олігархічного укладу як способу існування антинародної владної вертикалі.

Мозковому і організаційному центру підготовки Форуму — Українській всесвітній координаційній раді (УВКР, голова — М. Ратушний) належало зібрати й опрацювати думки, пропозиції щодо шляхів розв’язання означених проблем, висловлені як знаними діячами діаспори, так і вітчизняними громадськими, експертними колами. Ураховуючи ж ювілейну дату Незалежності, аж напрошувалося вшанування закордонними співвітчизниками, «батьками-засновниками» УВКР, Світового, Європейського конгресів українців, Українського конгресового комітету Америки тощо сакральних місць «сили та слави нації» в м. Києві, вихід на прямі діалоги з молоддю, бізнесом, воїнами-героями, душпастирями, митцями, журналістами…

Безумовно, провідники закордонного українства воліли відвертої розмови й з владною «елітою» про корінні причини пригнічення нації, позбавлення її стратегічних перспектив у 21 столітті — адже, згідно анонсів УВКР, заяв депутатських груп у Верховній Раді по зв’язках із закордонними діаспорами, на Форум очікувалося прибуття понад 300 делегатів із 36 країн світу, у т.ч. тих, які офіційно визнані стратегічними партнерами й серйозно впливають на процеси демократизації та перебіг базових реформ в Україні.

Зрештою, мріялось, щоби замість прищепленої «совєтами» меморіальної, декларативно-пропагандистської трактовки (по суті, в русько-путінській людожерській парадигмі поклоніння «війні як матері рідній»), 25-й День Незалежності обрів україноцентричний футурологічний контекст, а VI Всесвітній форум українців став одним з драйверів такої «переоцінки цінностей».

Втім — не сталося, як гадалося.

Так, на подив поважної аудиторії делегатів і гостей та у присутності 1-го і 3-го Президентів України Л. Кравчука і В. Ющенка, в урочистій промові голова УВКР М. Ратушний наголосив на цілковитому самоусуненні державних інституцій від участі в організації цьогорічного Форуму, зокрема, у його фінансуванні, чого ще ніколи не траплялося за роки Незалежності.

Означене створило сумний прецедент й спричинило істотні труднощі із забезпеченням трансферу і облаштування в Україні потенційних іноземних делегатів (за відгуками, це вплинуло на рішення прибути до Києва багатьох активних українців із країн Балтії, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Чехії та ін.). З іншого боку, попри всенародне безгрошів’я, за непохитною традицією на Форум дісталися активісти структур-партнерів УВКР з м. Києва та Західної України (Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Закарпатської, Волинської областей), а от українофільські осередки з Одещини, Миколаївщини, Херсонщини, Харківщини, Дніпровщини майже не були представлені.

Ситуації додало пікантності мусування чуток про надходження до Секретаріату УВКР рекомендаційного листа МЗС України, за підписом заступника міністра В. Пристайка, щодо «недоцільності проведення в 2016 р. VI Всесвітнього форуму українців через брак бюджетних коштів».

Похідним наслідком зайнятої чинною владою позиції стало ігнорування з боку Адміністрації Президента, зовнішньополітичного відомства України урочистого початку й самої роботи Форуму (не надійшли навіть вітальні листи, не з’явилися повноважні представники від вказаних держструктур), що з образою сприйняли присутні іноземці та акредитовані ЗМІ.

Як і той факт, що усупереч загальноприйнятій нормі, учасникам Форуму не було запропоновано вшанувати Кобзаря, що височіє біля Київського університету, вклонитися монументу жертвам Голодомору чи бодай відвідати пам’ятник одному з фундаторів нашої Незалежності В. Чорноволу на вул. Грушевського — від Українського дому два кроки навпростець через Європейську площу, де як раз і розгорталися драматичні події Євромайдану 2014 року.

Між тим, 22−23 серпня ц.р. у МЗС України відбулася ХІІ Нарада керівників закордонних дипломатичних установ України, де наші посланники в світі з пафосом обговорювали як раз питання мобілізації сил і ресурсів перед лицем російської агресії, підвищення дієвості інвестиційно-економічного, інформаційного, освітньо-гуманітарного інструментарію для просування національних інтересів на зовнішніх аренах. «Без меня меня женили» — і гроші на весілля знайшли!

Маєте ще якісь сумніви — то завітайте на веб-сайт цього профільного міністерства: у розділі «Закордонні українці» (http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/ukrainians-abroad) — ні пари слів про VI Форум діаспори. Натомість, рапортується: «За результатами проведення V Всесвітнього форуму українців у серпні 2011 р. Президент України В. Янукович доручив центральним органам виконавчої влади здійснити низку заходів з метою подальшого поглиблення співробітництва із закордонними українцями» — і аж ось «18 липня 2012 року Уряд прийняв постанову «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року».

Дарма, що вказана «януковицько-азаровська» держпрограма вже вичерпана за змістом, термінами та й за своїм сенсом, бо надворі інші часи й живемо у зовсім іншій країні — ганьба, що з приводу розробки принципово нової дорожньої карти співпраці із закордонним українством ніхто й не чешеться! Немає такого офіційного документу ні на сайті МЗС, ні в природі.

Тож, виходить, януковичі дбали, а нинішні — ні.

Дбають, однак дещо про інше.

Йдеться про проведення 22−27 серпня ц.р. в м. Вінниці (еге ж, саме там, Карл!) щорічного Фoруму украïнськoï мoлoдi дiаспoри під егідою Свiтoвого Кoнґресу Украïнських Мoлoдiжних Органiзацiй (СКУМО), включно із пленарними, секційними засіданнями і 3-денним молодіжним фестивалем «Діаспора-Фест». За свідченнями, Форум СКУМО «Вінниця 2016» не відчув жодних фінансово-організаційних труднощів завдяки активному сприянню з боку місцевого бізнесу і структур влади.

Не важко зрозуміти, що в такий спосіб спровоковано міжпоколінський розрив сил та ізольовано молодіжне крило діаспори від безпосередньої участі у робочих моментах VI Всесвітнього форуму українців; водночас, іноземну харизматичну молодь українського походження дистанційовано від бурхливого націонал-патріотичного громадського життя Києва напередодні свята Незалежності.

Анітрохи реклами на вулицях столиці, елементарних флаєрів, значків, PR-банерів та обмаль постингу у ФБ-спільноті — це теж звузило аудиторію потенційних інтересантів Форуму.

В цілому, у дні проведення Форум зазнав інформаційної блокади на провідних українських теле- і радіоканалах, підконтрольних владі і олігархам. Найдивніше — про топ-подію досі мовчить і сайт УВКР (http://www.uvkr.org/category/news), не даючи для ознайомлення суспільству ні прес-релізу, ані відео-фрагментів, ані інтерв’ю, ані текстів резолютивних документів.

Й тільки завдяки ентузіазму аматорів відео-уривки перебігу роботи Форуму з’явилися на YouTube (приміром, під назвою «6-й Всесвітній форум Українців в дії»). Поволі інші репортажі і відгуки щодо Форуму розходяться по націонал-патріотичним інтернет-ресурсам і в дружній пресі.

Невідомо, хто зрежисував подібний формат «теплого прийому» закордонних співвітчизників на їх материнській землі й які виношуються плани щодо подальшого використання такого стану справ. Але кінцевих вигодонабувачів, вочевидь, небагато.

Всі бачили, як провідні вітчизняні медіа єдиним хором сповістили, що увечері 22 серпня ц.р. в Національній опері відбулася урочиста асамблея з нагоди 25-ї річниці Незалежності, де з розлогою, запальною промовою перед іноземним українством виступив діючий Глава держави, Гарант Конституції, засипавши діаспорян компліментами, запевнивши у просуванні кардинальних реформ, готовності влади до нових звершень в ім’я України: демократизації, декомунізації, детінізації, деофшорізації, деолігархізації, деокупації тощо. Звісно ж, нагороди, концерт, селфі з Президентом на згадку. На виході всі раді й усміхнені!

А потрап передчасно у ефір чи на газетні шпальта усе, що казалося і не заангажовано аналізувалося на дискусійних площадках і в кулуарах Українського дому — от і готове живильне тло для «розкачування човна», критики «режиму», «небажаного» резонансу в світових ЗМІ, інсинуацій «кремлеботів»…

Отже, на війні як на війні. Ось тільки хто, з ким й заради чого у даному випадку воює?

Саме у змальованому контексті найкраще сприймати і розуміти щирі, гучні слова правди, які звучали на VI Всесвітньому форумі українців про дійсну ситуацію в країні, можливості і конкретні справи істинних патріотів щодо захисту Батьківщини від зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Всього не перекажеш, для відчуття атмосфери досить і тезового огляду принципових моментів.

Наприклад, громадський діяч, письменник, справжній багаторічний друг закордонних земляцтв П. Мовчан закликав діаспорян позбутися наївності й не вірити офіційним псевдодержавникам і записним патріотам. З його слів, від них не почути відповідей, чому за чверть століття в Незалежній Україні не постав єдиний потужний націонал-політичний рух, натомість, плодяться, осідають в парламенті й приймають антинародні закони партії-утриманки олігархів. Чому, попри балачки про підтримку і співпрацю з діаспорами, ті отримують від материнської держави хіба що газети, календарі і шкільні підручники, але досі не створено Агенції по роботі із закордонним українством, на кшталт польської «Полонії», російського «Росспівробітництва» та ін., які діють під патронатом своїх МЗС і оперують серйозними доларовими бюджетами, спонсорованими з державної казни. Чому діаспора не стала дієвим важелем української зовнішньої політики, а провідники нашої країни не спромоглися сформувати лобістські групи в парламентах, бізнес-радах, медіа-секторі ключових країн — політичних і торговельно-економічних партнерів України, як це зробили ті ж поляки, грузини, вірмени, азербайджанці. Урешті — як сталося, що за 2,5 роки після Революції Гідності, до Дня Незалежності України в центрі Києва так і не відкрито монумент Величі Героїв (творча концепція і проект якого давно розроблені народним художником України А. Гайдамакою, автором ідеї Меморіалу жертв Голодомору), натомість, на перехрестях вулиць, политих кров’ю бійців Небесної Сотні, «водрузили» аж 5 громадських вбиралень?

«Волаючим» став виступ на секції державного будівництва луганчанина, орденоносця, бійця-окопника 34-го батальйону К. Ільченка (https://www.youtube.com/watch?v=TTBMCrN91YA), що завітав на Форум, скориставшись перебуванням у короткостроковій відпустці. Він стверджує: «Щоби перемогти ворога, треба передусім повернути повагу до держави. Адже те, що коїться у так званому „АТО“ — це суцільна комерція, хлопці гинуть за чийсь „метал“. Президент має негайно ввести військовий стан! Бо знайте: на прифронтових територіях, начебто підконтрольних Україні, майже 80% чиновників райадміністрацій, депутатів місцевих рад це ті, хто навесні 2014 р. орали „Путін, введи війська!“, стояли під триколорами, організовували „референдум“, а зараз Президент, голови Донецької, Луганської обласних адміністрацій, „силовики“ — вони їх охороняють! А патріотів саджають у танки і по тюрмах…»

Ці та безліч подібних свідчень зобов’язують організаторів Форуму включити до його підсумкових документів ряд тез щодо протидії військовій агресії РФ, як-от: офіційна відмова від симулякру «АТО» і введення військового стану в ОРДЛО; запровадження візового режиму з РФ; блокування контрабандно-кримінальних коридорів між Україною і ОРДЛО, які «кришуються» контролюючими, силовими і органами місцевої влади, за потурання вищого державно-політичного апарату; створення у регіонах сил територіальної самооборони, долучення громадськості до моніторингу витрачання відповідних ресурсів, зокрема, бюджетних тощо.

Також, спільною думкою учасників дискусій на секціях державотворення, економічної і інвестиційної політики, правничих реформ була та, що на сьогодні в Україні чи не єдиною здоровою силою є самоорганізоване громадянське суспільство. У цьому зв’язку, затребуваним є західний досвід імплементації моделей реального місцевого самоврядування, яким володіють і можуть поділитися діячі діаспори. Водночас, експерти Форуму застерегли, що запущені чинною владою процеси децентралізації і створення територіальних громад нею ж контролюються та вихолощуються. Замислена схема проста: імітація реформи місцевого самоврядування призведе до об’єднання (концентрації) комунальних активів — підприємств, нерухомості, земель і надр, історико-культурних об’єктів — у руках «нових феодалів», які розірвуть їх на частки і розтягнуть по приватних кишенях, залишивши місцевим громадам лишень «безмежні права» самостійно вирішувати власні соціальні проблеми.

Не допустити такого сценарію можливо у т.ч. шляхом зміни законодавства, коли місцеві вибори всіх рівнів відбуватимуться виключно за мажоритарною системою з відкритими списками, під пильним контролем громадськості.

Як було помітно, дискусії такого роду вельми цікаві для присутніх на Форумі представників європейських діаспор, які, за їх же визнаннями, у повсякденні надто занурені у перипетії успішного просування своїх бізнесів в умовах глобальної соціально-економічної нестабільності, наступу тероризму і неконтрольованої міграції.

Але в цьому ж — і справжня їхня сила та корисність для України! Так, відзначилися змістовним, активним модеруванням роботи майданчика «Економічна та інвестиційна політика» М. Петруняк, досвідчений лобіст українського етнічного бізнесу в Іспанії, президент Україно-Іспанської Торгової палати та А. Новак, представниця Канадської агенції міжнародного розвитку, експерт Україно-Канадської Торгової палати. Ними надані конкретні нормотворчі пропозиції щодо послаблення податкового тиску, дерегуляції, диверсифікації діяльності вітчизняного малого і середнього бізнесу, за зразками лідерських країн Європи, Азії.

Радо вітали учасники Форуму й серба М. Гочака, діючого голову СКУМО. Харизматичний представник молодої генерації євро-українців, досвідчений функціонер ряду громадських спільнот, як Європейський та Світовий конґреси українців, фундація Ukrainian Investment Dialog, він єдиний з іноземних промовців озвучив стратегічно-принципову річ: на його переконання, у 21 столітті модерне українство за кордоном може зберегтися, не асимілювавшись у наднаціональні соціуми, лише якщо матиме людсько-інтелектуальні переваги над оточуючим середовищем. Відтак, вже зараз організації-члени СКУМО і їх активісти намагаються продукувати інвестиційно-інноваційні проекти, створювати унікальні ІТ-продукти, розвивати творчі концепції, які так чи інакше вивершують їх над конкурентами. Шириться спектр взаємодій з міжнародними інвестиційними фондами, стартап-компаніями, антикорупційними агенціями, органами влади країн проживання, а головне — формується самодостатність, фінансова незалежність цих етно-громадських і бізнесових структур.

Запозичення отаких знань і навичок було би безцінним для чимдалі більш соціально-депресивного молодіжного життя в Україні — справа лише за державою, яка переймається тим, у кого б іще за кордоном «перехопити» пару-трійку кредитних мільярдів, замість навчити і допомогти заробляти ці гроші власну молодь.

Інший сумний висновок із вищенаведеного — нестримний відрив next-покоління закордонних українців від країни-матері, яка не в змозі їм нічого запропонувати … окрім гарних краєвидів.

Хоч, заради об’єктивності і повноти картини, слід вказати, що не всім-таки байдуже до тієї молоді.

Уважний спостерігач помітив би ознаки кон’юнктурної метушні членів ВО «Батьківщина» в оточенні діаспорних лідерів, показового випинання себе-любимих як безкомпромісних критиків влади. В цьому відчутне дихання осені, наближення нового політичного сезону, «пристрілка» дальнього прицілу: біло-сердечні традиційно потужно грають на студентсько-молодіжному полі, а в ході попередніх президентських кампаній щоразу отримували свої «бонуси» на закордонних виборчих дільницях.

Так, на заходах в Українському домі були присутні, як сигналізували логотипи на їх футболках, чимало прихильників «Батьківщини Молодої», а до робочого органу Форуму — президії УВКР, обрано голову Київської міської організації цієї припартійної структури О.Захарченка.

З його слів, «держава не робить майже нічого для налагодження співпраці, підтримки 20 мільйонів українців, що живуть за кордоном. За наступні 5 років ми маємо кардинально змінити цю ситуацію. І починати діяти потрібно вже негайно!». О. Захарченко представив пропозиції від молодіжної секції до резолюції Форуму в частині міждержавних освітньо-гуманітарних зв’язків (чим, фактично, заповнив вакуум за відсутності молодих закордонних українців, котрі, як написано вище, «таборувались» у Вінниці).

Як офіційний представник голови СКУМО в Україні, О. Захарченко мав безпосередній керівний вплив на перебіг Форуму української молоді діаспори «Вінниця 2016», що давало змогу вигідного персонального та партійного PR, адже цей захід пройшов на більш якісному рівні, ніж у Києві.

Кидаючи свій камінець у город влади, інший делегат і член президії Форуму, нардеп від ВО «Батьківщина» І. Крулько заявив, що для інтенсифікації співпраці з українцями за кордоном слід створити нову ефективну державну програму по роботі з діаспорою.

Не будемо ханжами, визнаємо: партійні справи — то прагматичні справи, як і відповідні технології завоювання симпатій електорату. Ось тільки чому тоді поскупилися на компенсацію хоча би витрат організаторів Форуму на кава-брейки та придбання квітів для літніх українок, що власним коштом здолали тисячі кілометрів й прибули до Києва із США, Канади, Аргентини? Не боючись за себе, дітей і онуків, приїхали із Росії? Чому?..

Післяслово

Шановний читачу, уяви картину: нудьгуючи й мліючи від спустошливої череди офіціозних заходів та врочистих промов, якийсь наш адміністративний достойник починає за звичкою, нишком порпатись у наворочених гаджетах. Під дією теорії «неймовірності» або ж з безпосередньої Божої волі, чіпляється оком за магнетичне фото витонченої, шляхетної американки на дивне ім’я — Квітка Цісик, яка до того ж, виявляється, щось й співає… Клацає найкоротшу, трихвилинну пісеньку в її виконанні — «Журавлі», вслухається — і мимоволі зронює сльозу, не зчувається, як вже тихо плаче, забувши про оточення. Раптом приходить інсайдерське розуміння нікчемності власних службових рангів, ницості прийнятих законів, безкорисності державних програм, безповоротності втраченого життєвого часу… Одначе, швидко отямлюється й бере себе у руки. Але удома слухає той голос, ті слова ще й ще, вже безбоязно замислюючись про вічне…

Мабуть, оцей «кліп», що розбурхав душу й зачепив совість нашого уявного героя, мав би стати обов’язковою тест-пробою в ході духовної люстрації українських vip-чиновників, які мають сміливість і присвоюють собі право репрезентувати цілу Націю:

З Днем Незалежності, Батьківщино! Благослови Господи Твоє коріння й насіння!