Медична реформа в Україні: наказано вижити. Усіх неплатоспроможних…
Наприкінці поточної сесії депутатський корпус Верховної (з)Ради України спробує ухвалити ряд суперечливих і відверто скандальних законопроектів, серед яких — докорінна медична реформа.
Наприкінці поточної сесії депутатський корпус Верховної (з)Ради України спробує ухвалити ряд суперечливих і відверто скандальних законопроектів, серед яких — докорінна медична реформа.
Аналізуючи у одній з нещодавніх статей зміст останньої, відомий правозахисник і досвідчений вітчизняний лікар-психіатр Семен Глузман зненацька обмовився: «Розповів не все. Знаю набагато більше. В тому числі й про „відсутність“ корупції. Не буду приховувати — боюся! Да, і я боюся. До тюрми не запроторять, а от на вулиці застрелити можуть. Тут не політика, а дуже великі гроші…»
Навряд чи людина з яскравим досвідом радянського дисидентства й незмінно нонконформістською громадянською позицією побоюється персонально «в.о. головного лікаря» усієї України Уляни Супрун. Її ж бо і «спецкоманду» за нею Семен Глузман ємко охарактеризував так: «Безкінечний піар. Демагогія і піар. І категоричне небажання відповідати на „неприємні“ запитання».
Напевно ті, хто справді стоїть за згаданими пародіями на людей у білих халатах, представляють набагато могутніші сили, чиє реформаторське гасло «Гроші йдуть за пацієнтом» має також тіньову, наразі не надто афішовану бізнес-сторону: «Пацієнт — це лише той, хто платить».
Питається: а як же щодо решти? Отут і криється головна «неприємність», адже медико-соціальні новації від української влади невдовзі торкнуться абсолютно кожного, однак до вподоби припадуть далеко не всім.
Якщо прибрати емоції і рожеві згадки про радянське минуле, то усе, що заходилися робити Супрун і Ко, стає цілком прагматичним і зрозумілим. Вони перетворюють одну з донедавна найбільш бюджето- і соціально орієнтованих галузей у недержавний ліберально-комерційний проект. Медицині в Україні належить стати самоокупною сферою, де профільні заклади, компанії, їх фахівці, а також структури-суміжники зароблятимуть гроші. На людях і їх недугах. На глибоко ураженому соціальними хворобами суспільстві. На розгуманізації конституційно-правового поля. Клятва Гіппократа стає нічим, коли їй на заміну приходить ґешефт. Створюваний вітчизняний «ринок здоров’я» за своїми масштабами і прибутками здатен перебільшити будь-які інші сектори національної економіки, тож мета виправдовує засоби!
Байдуже, що медреформа фактично вихолощує статтю 49 Конституції України, де йдеться про гарантовану безоплатну і загальнодоступну медичну допомогу населенню, а також припиняє централізоване фінансування з державного бюджету відповідних потреб регіонів.
Буквально продавлений спікером Парубієм через Верховну Раду й підписаний Президентом Порошенком Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» став першою ластівкою медичного геноциду українців. У хитрий, а по суті, нелегітимний спосіб він ревізує вищезазначені норми Конституції України та уможливлює звужування ключових прав громадян.
Які ж наслідки ним закладаються? Перш за все, держава скине зі своєї ослаблої шиї опікування всіма державними лікарнями — їх мережа так чи інакше буде кардинально скорочуватись. Зокрема, згаданий Закон у обов’язковому порядку переводить усі державні і комунальні медичні заклади, що працюють нині як бюджетні організації, у статус державних, комунальних або приватних підприємств. Причому, у повному сенсі державними лишаться тільки ті з них, які обслуговують урядовців («Феофанія» — forever!) та силові органи (ЗСУ, СБУ, Нацгвардія, Прикордонна служба).
Переведення інших лікарень у розряд «підприємств» відкриє шлюзи для їх масової приватизації. Експерти заздалегідь прогнозують, що для цього у Господарський кодекс України внесуть зміни, котрими дозволять перетворювати державні і комунальні підприємства медичного профілю у акціонерні товариства (благо, Конституція не забороняє приватизувати, об’єднувати чи ліквідувати державні і комунальні підприємства). Зокрема, на думку знаного кардіохірурга, заслуженого лікаря України, директора Інституту серця Бориса Тодурова, зараз українські державні клініки навмисно банкрутяться — у такий спосіб розчищається шлях для виходу на авансцену приватних медичних закладів з усім спектром платних послуг.
Поза сумнівами, похідні деструктивні процеси охоплять передусім ожебрачену економічними псевдореформами периферію — селищний, міський, районний рівень. Новостворювані територіальні громади об’єктивно виявляться не в змозі фінансово «тягти» увесь перелік медичних зобов’язань перед населенням. Відтак, частину державних міськрайонних лікарень порозпродують за наведеною схемою, інші — занепадуть самі і будуть закриті. Певна частина зможе вижити у статусі комунальної власності, але тільки навколо збережених на місцях осередків виробничо-економічної активності.
Депресивні ж території (скільки таких сьогодні по усій Україні.?) будуть приречені на животіння без кваліфікованої медичної допомоги. Безробітних, членів малозабезпечених і багатодітних родин, вимушених переселенців, інвалідів, стареньких стане просто ніде й нікому лікувати. Кількість українців, перебуваючих «на довольстві» у Пенсійному фонді, різко піде на спад — не даремно ж медична і пенсійна реформи в Україні йдуть обруч.
Отож, народні цілителі, ворожки і священники (про останніх, до слова, буде сказано нижче) стануть у глибинці чи не єдиними помічниками у втамуванні тілесних і духовних хворей народу.
Цікаві нюанси стосуються закладеної у нове законодавство ідеї «співплатної» медицини. Вона подається як така, коли за отримані медичні послуги сплачуватимуть спільно громадянин і держава. Не конкретизується лишень, що державна частка забезпечуватиметься суто у межах передбачених бюджетних асигнувань на ці цілі. Вишукувати ж необхідні кошти стає дедалі важче: наприклад, компенсація з держбюджету росту тарифів ЖКГ остаточно видихається, тож гроші з Києва до областей надходять з перебоями, а коло осіб-субсідіантів звужується під надуманими приводами.
Крім того, принцип «співплатності» поширюється тільки на так званий пакет гарантованої допомоги від держави, який включає, але не йде далі діагностико-консультативної співбесіди «сімейного лікаря» з підопічним хворим. Згідно з вказаним Законом, колишні державні лікарні, перетворені на підприємства, мають укладати з державою угоди про відповідне партнерство. Біда тільки, що стосовно зазначеного «соцпакету» у Законі писано, наче вилами по воді: немає чітко визначеного переліку послуг, ані стандартів їх якості, ані тарифікації. Суцільно наполеонівський підхід: головне — ув’язатися в бій, а далі буде видно …
А видно вже зараз таке. Усі вузькопрофільні дослідження, втручання і процедури розуміються як однозначно платні і будуть локалізовані далеко від периферії — у медцентрах госпітальних округів. На ділі це означає, що на обласному і столичному рівнях процвітатимуть комерціалізовані державні і приватні клініки, монопольно володіючі високими медичними технологіями. І якщо вам, вашим дітям чи близьким раптом знадобиться поглиблене інструментальне обстеження, травматологічна, урологічна, кардіологічна чи інша життєво важлива операція, ви попрямуєте до них і викладете усі свої заощадження, навіть добровільно не задекларовані.
Справді безкоштовними для загалу залишаться тільки послуги екстреної і паліативної медицини, а також «казенний» набір медичної допомоги дітям.
Чи розкусили в народі зловісний задум? Схоже, що так. Не випадково з початку 2017 року в різних частинах України фіксувалися «медичні бунти», наймасовіший із яких спалахнув на Вінничині — у президентсько-прем'єрській вотчині. Проте влада тисне і мухлює, витончено гвалтує пересічне населення, створюючи від його імені та за його дорученням об’єднані територіальні громади — чи-то кібуци, чи-то резервації, мешканці яких приречені існувати сам-на-сам зі своїми проблемами, включаючи й медико-соціальні. Хочеш потрапити в зону цивілізації — виходь за межі гетто і будь готовий сплатити за «комфорт». Не можеш — сиди вдома, заробляй на корку хліба і чекай смерті…
Звісно, щоби «забалакати» людоненависницьку суть супрунівської реформи, паралельно через ЗМІ, експертне і наукове співтовариство нав’язується суспільна дискусія про вигоди добровільного накопичувального медичного страхування за зразком розвинених країн Заходу. Але все це схоже на запрограмовану PR-облуду, бо якщо при нинішньому рівні зарплат і пенсій основній масі населення елементарно бракує коштів на харчування і виховання дітей — то про які довгострокові відрахування на медичні спецрахунки може йти мова? І якому банку чи страховому фонду довірить сьогоднішній українець свої кревні копійки?
Один з проміжних висновків такий: у гонитві за ринковим надприбутком реформатори зосередилися на прискореному демонтажі соціально орієнтованої, розгалуженої й задовільно ефективної моделі вітчизняної медичної галузі, яку закладав ще академік Семашко. При цьому, повністю ігноруються можливості оптимізації її бюджетування і задіяння резервів самофінансування. Злам системи загальнодоступної медичної допомоги і гарантованого медико-соціального забезпечення громадян України, на фоні кризових демографічних і міграційних тенденцій сьогодення, ставить нашу Націю на останню межу виживання.
Між тим, провідні країни Європи, у бік яких начебто рухають Україну її владці і реформатори, витрачають на власну медицину приблизно 10% державного бюджету, Україна сьогодні — 2,7%, а пані Супрун стверджує, мовляв, вистачить і 2,5%… Воно й справді: руйнувати — не будувати.
У продовження теми — ще кілька коментарів стосовно величезних грошей, боротьбою за які, на думку Семена Глузмана, й спричинена вируюча епідемія згубних реформ в Україні.
Мова про переділ вітчизняного фармацевтичного ринку на догоду транснаціональним корпораціям. Як виглядає, діючий топ-менеджмент Мінохоронздоров’я України цілеспрямовано лобіює інтереси відповідного закордонного бізнесу, усупереч потребам розвитку власного. До речі, за даними Держстату за 2016 рік, українці найбільше витрачаються саме на купівлю ліків (48 млрд. грн.).
Тож, типовий приклад: унаслідок мирової угоди між Мінохоронздоров’я України та фармкомпанією «Gilead» (США), остання у обхід ЗУ «Про лікарські засоби» отримала ексклюзивне право постачати на український ринок до 2020 року ліки власного виробництва від гепатиту С (за оцінками ВОЗ, в Україні на цю недугу хворіє від 3 до 5 млн. громадян). Експерти ж наголошують: в ході цієї оборудки посадові особи Міністерства вдалися до свідомих маніпуляцій принципами «ціна-якість», захищали інтереси конкретних виробників, унеможливили доступ на внутрішній ринок їх конкурентів і фактично сприяли введенню у оману споживачів вартісних медпрепаратів. Не виключено, що схожі схеми перетворення України на фармацевтичний смітник, шляхом просування третьосортної продукції на наші терени «під дахом» МОЗ, опановують й інші суб’єкти іноземної фарміндустрії.
Уляна Супрун пішла у наступ на українських фармвиробників ще восени 2016 року, під гаслом боротьби зі штучним завищенням ними цін на продукцію. Однак невдовзі незалежні журналістські розслідування довели, що її «турбота» про українських пацієнтів має ту ж таки меркантильну ціль — ініціювати переділ ринку на користь іноземних компаній, одним з механізмів чого стала спрощена система реєстрації імпортних препаратів (що також передбачено медреформою).
Поки що активність «супрунівців» до суттєвого переламу на вітчизняному ринку ліків не призвела. Так,за підсумками I кварталу 2017 року, сукупний об’єм продажів усіх категорій товарів «аптечного кошика» склав 644,2 млн. дол. США. Порівняно з відповідним періодом 2016 року, продажі зросли на 14,6%, і тренд на пожвавлення ринку фармації є сталим. При цьому, у грошовому виразі превалюють товари закордонного виробництва, а у натуральних величинах сильнішими є позиції товарів українського походження. Тобто, комерційне протистояння між іноземними і вітчизняними фармвиробниками наразі триває на рівних.
Пояснення цьому — у різниці цін. Вартість українських ліків у рази нижча, ніж закордонних. Так, середньозважена вартість 1 упаковки лікарських засобів іноземного виробництва нині складає 122,6 грн., тоді як для українських препаратів цей показник — 29,9 грн. При цьому, у трійці лідерів продажів все ще залишаються вітчизняні компанії «Фармак», «Артеріум» і «Дарниця».
Запущена медреформа й цю «проблему» вирішуватиме на користь сторонніх інтересантів. Так, у рамках нововведень планується створити «прозору систему регулювання на фармацевтичному ринку». Для цього Постановою КМУ № 180 від
Відтепер усі медзаклади, отримуючі бюджетне фінансування, мають першочергово придбавати препарати з Нацпереліку у 100%-му об’ємі, лише після чого зможуть здійснювати решту необхідних закупівель. З огляду на хронічний дефіцит бюджетного фінансування, грошей на «інші» ліки просто не буде (читай — увесь фінансовий тягар ляже на плечі пацієнтів та їх родичів).
Дивує, що в означений список не потрапили життєво важливі препарати, якими спеціалісти дієво лікують найпоширеніші хвороби, які буквально «косять» продуктивне населення нашої країни (приміром, «Тенектеплаза», «Альтеплаза» — антитромболітики для лікування інфаркту міокарду, кровоспинний препарат «Новосевен», що застосовується при пологах, інсуліни, чимало препаратів для лікування ВІЛ/СНІД, гепатитів В і С, онкології, туберкульозу). Хіба це не свідчить про істинну сутність реформаторського підходу?..
Натомість, у Нацпереліку присутні чимало препаратів, які мають лише одного зареєстрованого в Україні виробника, як правило — іноземного. Так, препарат для лікування ВІЛ/СНІД «Абакавір» пропонується лише від компанії «Глаксо Сміт Кляйн» (Велика Британія), протипаркінсонічний препарат «Біперіден» — від «Десма Джмб Ейч» (Німеччина), пегільований інтерферон альфа-2а — від «Ф. Хоффман-Ля Рош Лтд» (Швейцарія), й так далі, за списком. Водночас, чимало найменувань ліків, які раніше централізовано придбавалися за державні кошти, з Нацпереліку зникли.
Щодо останнього — красномовна ілюстрація. Дивний факт, але до Нацпереліку не потрапила жодна із зареєстрованих в Україні вакцин з групи не включених у національний календар щеплень (вакцини проти грипу, гепатиту А, менінгококової інфекції, черевного тифу, папіломо-вирусу та ін.). Це може вказувати на корупційно умотивовані наміри членів Експертного комітету з відбору і використання основних лікарських засобів при МОЗ України залучити до «заінтересованого діалогу» і подальшої «співпраці» світових виробників цих самих вакцин: «Санофі Пастер» (Франція), «Глаксо Сміт Кляйн» (Велика Британія) та «Мерк, Шарп і Доум» (Швейцарія). Фармкомпаніям треба тільки оплатили «вхідний квиток» на бажаний для них ринок. А Експертний комітет радо дасть свої висновки щодо редагування номенклатури Національного переліку…
За викладеним проглядають контури безмірно вигідної корумпованим чиновникам й грабіжницько-нищівної по відношенню до народу схеми, камуфльованої під «супер-пупер» медичну реформу.
Зокрема, незрозуміле обмеження Національного переліку 347-ма позиціями ставить під удар нормальну роботу амбулаторій, лікарень, медцентрів та інститутів усіх форм власності (за винятком приватно-елітних), де безкоштовно і в повному обсязі лікувати буде просто нічим.
Через лунаючі звідусіль волання про нестачу лікарських засобів на верхівці «єгипетської піраміди» МОЗ напевно ухвалюватимуться рішення про розширення Національного переліку. Тут і з’явиться можливість для упровадження класичного клептократичного капкану за принципом «пляшкового горлечка»: спочатку створити жорсткі штучні обмеження для входження на ринок товару різних гравців, потім «відцідити» з їх числа найбільш платоспроможних (зрозуміло, що міжнародні фармацевтичні магнати «переб'ють» у цьому кастингу будь-яких вітчизняних конкурентів), затим — визначити єдиний бюрократичний орган, котрий оперуватиме дозволами і ліцензіями. А потім просто знімати профіт з усіх учасників ринку, котрі час від часу приходитимуть на поклон за дозволами. Чим суворішими будуть початкові обмеження та вужчим коло «щасливчиків» — тим прибутковішою для чиновників буде «замучена тема».
Чи повірить хтось здравомислячий, що недовчена у якихось утаємничених заокеанських вищах, хамовита по відношенню до мільйонів своїх «в.о. пацієнтів» Уляна Супрун є безкорисливою добродійкою і справжнім ідейно-інтелектуальним натхненником медичної реформи в Україні?!
Дак отож…
Post Sсriptum:
Бридко спостерігати, як «заряджені» у відомий спосіб провладні пропагандисти знаходять безліч приводів і аргументів, щоби з екранів зомбоящиків, у радіоефірі, на просторах соцмереж доводити прогресивність, безальтернативність, корисність для простих українців одіозних урядових «реформ».
Бере зло, коли бачиш і розумієш: показова дресура депутатського корпусу Верховної Ради затіяна Банковою лише з метою добитися ще більш безхребетного голосування «народних обранців». Вбити пенсіонерів? Знищити медицину, освіту? Ще трохи вибіркових позбавлень недоторканності, з десяток гучних кримінальних справ — і кишенькові депутати будуть готові «освятити» любо що.
Але стає безміру сумно і тривожно, коли попри обов’язок перед Богом дбати про фізичне і духовне здоров’я, примноження, процвітання своєї пастви, антинародні афери благословляють верховні священнослужителі різних національних конфесій. Так, як на нещодавньому зібранні угодовницьки підтримали медичну та інші реформи високоповажні члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій: «Ми підтримуємо зусилля проводити в Україні реформи на користь держави, українського народу. Те, що є спротив з боку корупціонерів, тих, хто займається злочинністю, свідчить, що ми на правильному шляху, а ті, хто отримають від реформ користь, не будуть їм противитися. Ми з вами — з Урядом, з нашою владою… Можете розраховувати на підтримку церков, тому що ми захищаємо українську державу, український народ і українське майбутнє…»
Думається усе ж, що церкви апріорі мають ставати на бік нужденних і беззахисних, а не їх визискувачів. У іншому разі, на пам’ять приходить анекдот про хрест і труси.
