НАТО має направити війська в Україну: урок 1938−39 років

Вторгненню президента Володимира Путіна в Україну передували кілька локальних конфліктів. Вони мають схожість з Гітлером, який рішуче намагався вторгнутися в Польщу.

Західні лідери рішуче докладають зусиль, аби уникати боротьби з Росією. Але, вони не уникають прямого зіткнення, а лише відкладають його. Коли НАТО нарешті доведеться боротися з Росією, йому доведеться це робити за менш сприятливих умов. Вважаючи, що вони запобігають ядерній війні, наші лідери насправді роблять її більш вірогідною.

Якщо історія повторюється, як часто говорив Марк Твен, то ми живемо точно так, як у вересні 1939 року. Так, як у найчастіше цитованому літературному прикладі із Макбета: «Подвійний, подвійний труд і біда/Вогонь горить і міхур котла». Світовий котел знову кипить, як тоді, коли Гітлер напав на Польщу. А демократії знов-таки стоять осторонь, сподіваючись, що градус кипіння зменшується сам.

Вторгненню президента Володимира Путіна в Україну передували кілька локальних конфліктів, які мають схожість з Гітлером, який готувався до нападу в Польщу. Війна Путіна проти Грузії, інтервенція в Сирії та анексія Криму збігається з втручанням Гітлера в громадянську війну в Іспанії, аншлюс (приєднання або зв’язок, посилаючись на приєднання Федеративної держави Австрія до Німецького Рейху 13 березня 1938 р.) з Австрією та ліквідації Чехословаччини.

Війна проти України відкрила нову сторінку і вивела військовий авантюризм Росії на новий рівень — так само, як і напад Гітлера на Польщу. Тепер колективний Захід це розуміє, а Великобританія та Франція повернулись в 1939 році.

Повернення в 1939 рік

Лондон і Париж хотіли захистити територіальну цілісність Польщі. Вони оголосили війну Німеччині в 1939 році. Сьогодні члени НАТО та інші демократичні країни надали Україні дипломатичну, економічну та військову підтримку. Але вони не оголошували війну Росії. Як сказав президент США Джо Байден, глава НАТО Єнс Столтенберг та інші лідери — вони не зобов’язані захищати Україну. Важливо не протистояти Росії, ядерній державі.

Але після оголошення війни в 1939 році Великобританія і Франція мало що зробили, щоб допомогти Польщі. Вони окопалися на Західному фронті. Це називалось фальшивою війною. Вони не тільки не воювали, а й зуміли програти Норвегію Гітлеру в квітні 1940 року. Чого б вони не чекали, варто повторити, що в травні 1940 року англійці та французи були змушені воювати. Париж впав, і британський експедиційний корпус ледве уникнув знищення. Це результат, який не міг бути гіршим, якби вони напали на Німеччину восени 1939 року, коли її війська були зайняті знищенням Польщі.

Але, насправді гірше. Якби Великобританія та Франція стали на захист Чехословаччини в 1938 році, а не намагалися заспокоїти Гітлера, той самий сценарій відбувся б роком раніше. Це неправильно. Чехословаччину можна було захистити. Вона мала потужну промислову базу і була провідним експортером зброї. Вона мала невелику, але технологічно розвинену армію, і її територія була захищена гірськими хребтами, а не була рівною, як у Польщі.

У 1938 році німецький вермахт не був таким потужним, яким став рік потому — частково завдяки чехословацькій зброї, промисловості та майже 3 мільйонам німців.

До того, зрада Чехословаччини була фактором, який спонукав Сталіна укласти пакт Молотова — Ріббентропа і підштовхнув його до вторгнення в частини Східної та Північної Європи.

Протистояння з Гітлером у 1938 році, ймовірно, не запобігло б Другій світовій війні, але це завадило б Гітлеру захопити Європу в 1939−40 роках. Війна була б менш тривалою і менш кровопролитною. І безперечно, з меншою кількістю жертв серед євреїв, поляків та інших цивільних.

Легко зосередитися на невдачах російських військових і упустити загальну картину. Нескінченні розмови про ленд-ліз та різні інші поставки зброї в Україну також затьмарюють реальність. Основним моментом є те, що Росія має як ресурси, так і рішучість продовжувати боротьбу з Україною та руйнувати її інфраструктуру.

Так буде, навіть якщо українці звільнять усі окуповані території.

Як нещодавно зізнався Арсен Аваков, колишній міністр внутрішніх справ України, до зими значна частина України не матиме електрики, газу та тепла. Втрати серед українських військових і цивільного населення продовжуватимуть зростати. Біженці, які останнім часом частіше повертаються додому, їхатимуть назад.

Тим часом у Західній Європі наростає втома від біженців і роздратування від війни. Крім того, глобальна економічна ситуація погіршується, а вплив війни на продовольчі та енергетичні ринки стає серйозною проблемою. Політичні лідери скоро опустять руки і просто захочуть, щоб Україна пішла.

Але Україна — точніше Росія — не йде. Війна ознаменувала зміни в Росії. Підтримка Путіна зросла, і менталітет облоги утвердився. Росіяни тепер вважають, що воюють проти всього НАТО. Тепер Російська Федерація, як і нацистська Німеччина 1939 року, стоїть за Путіним.

Українські лідери кажуть, що борються не лише за власне національне виживання, а й за демократію. Якщо Україна впаде, Путін отримає її ресурси і контролюватиме значну частину світового зернового ринку. До того, контроль над територією України знову штовхне Росію в серце Європи. Путін переміститься поруч із Придністровською Молдавською Республікою (ПМР), а потім до Республіки Молдова. А після цього розпочне диверсію в стилі Донбасу на Балтиці.

Це те, що російські пропагандисти повторюють протягом останніх трьох місяців. І до них слід прислухатися — так само як людям на початку 1930-х років було б корисно приділяти більше уваги гітлерівській «Майн кампф».

Прийде час, коли НАТО доведеться воювати з Росією. Сьогодні все ще є шанс зробити це за сприятливих умов — так, як могли зробити Британія та Франція, коли Гітлер погрожував Чехословаччині.

Альтернатива для НАТО, як і тоді для Британії та Франції, полягає в тому, щоб чекати й сподіватися, що Путін буде задоволений Україною. А потім вести тривалішу, кривавішу війну проти сильнішої, сміливішої Росії, яка, як і Гітлер після його ранніх успіхів, буде мати більше союзників і більше ресурсів. За іронією долі, спроба уникнути ядерної конфронтації зараз значно збільшить ймовірність її подальшого розвитку.

Уітер, народжений в СРСР, проживає в США з 1975 року, емігрувавши за ізраїльською візою під час кампанії «Відпустіть моїх людей» для радянських євреїв.

Він працював економістом 35 років, включаючи посади в Standard and Poor’s і The Economist Intelligence Unit.

За останні 10 років він опублікував чотири таємниці вбивства, дії яких відбувалися в Москві в 1960-х роках.

Рекомендовані публікації