Кримська платформа: яскрава картинка, яка створює відчуття досягнутої перемоги

Вперше саміт «Кримської платформи» пройшов у Києві 23 серпня 2021 року. Цього ж року зустріч учасників саміту відбудеться попри війну в Україні, але в онлайн-режимі.

Про «Кримську платформу» сьогодні в I-UA.tv розповів експерт з питань окупованих територій Юрій Смелянський.

«Приблизно рік тому, відповідаючи на запитання про підсумки саміту «Кримська платформа», що вже відбувся, я сформулював наступне узагальнення: «Фасадна частина «Кримської платформи» яскрава, урочиста, зовні приваблива, святкова, не може не породжувати позитивне сприйняття». Але, крім «фасадної частини», завжди існує «внутрішнє оздоблення». «Внутрішнє оздоблення» — це наповнення, смисли, цілі, що формуються, і тактика досягнення цілей. Поки що із цим проблема.

Приблизно півтора роки тому було затверджено текст «Стратегії деокупації та реінтеграції Криму». Близько року тому КМУ затвердив План реалізації цієї Стратегії. Зовнішня політика є продовженням внутрішньої політики держави. Відповідно, було б цілком логічно і правильно, якби механізм Кримської платформи працював на реалізацію затверджених стратегічних завдань. Але так ми не працюємо. Щонайменше з тієї причини, що українська влада вважає за норму брехати суспільству, громадянам. Не виконувати взятих на себе зобов'язань. У міжнародних відносинах такі звички та норми поведінки призводять лише до негативних результатів. Для прикладу. В українському законодавстві зафіксовано дату початку окупації Кримського півострова — 20 лютого 2014 року. Це початок війни, яку росія розв'язала проти України? Однозначно це так. Включаємо сьогодні телевізор. Телеканал «Новий» рекламує своє чергове безглузде телешоу, завдання якого підігрівати найнижчі людські якості. Але мова не про шоу. Рекламуючи його телеканал наголошує на тому, що телешоу було знято, цитую: «У мирному 2021 році». Така риторика впливає на масову свідомість у питанні сприйняття початку війни з російськими окупантами. За риторикою телеканалу війна почалася у 2022 році. А коли ж тоді окупували Крим? Теж у 20022? Навіщо тоді у 2021 проводити саміт Кримська платформа? В Україні сьогодні цензура дуже активна. Її наслідок — закриття без судових рішень низки ЗМІ. Але впродовж тривалого часу реклама з такими меседжами присутня в телевізійному просторі, а відповідні інститути влади цього не помічають — отже, вони схвалюють таку риторику та дезорієнтацію суспільства. Виходить, що подібна дезорієнтація суспільства є завданням, яке влада поставила перед ЗМІ. Це черговий приклад створення хибних реальностей у кримській політиці. У затвердженій Стратегії деокупації та реінтеграції Кримського півострова визначено дві головні стратегічні цілі: деокупація Кримського півострова та його реінтеграція. З деокупацією все зрозуміло з погляду визначення моменту досягнення поставленої стратегічної мети. Повну деокупацію буде здійснено в той момент, коли підрозділи ЗСУ забезпечать недоторканність державного кордону України по суходолу, у Чорному та Азовському морях навколо території Кримського півострова, а на самому півострові не залишиться жодного представника російських окупаційних військ. Ну хіба що як військовополонені. У цьому контексті розуміння факту деокупації та оцінки дій та заяв керівництва держави-агресора стає зрозуміло, що політико-дипломатичного вирішення кримського питання не існує. Однак у документах саміту Кримська платформа зафіксовано виключно політико-дипломатичний шлях деокупації Кримського півострова. Усі спроби пояснити українській владі хибність такого підходу протягом усього періоду окупації Криму виявилися безуспішними. Точніше, влада все чудово розуміє, але робить із точністю навпаки.

Зі стратегічною метою «реінтеграція» все ще гірше. Насправді центром інтересів процесів реінтеграції є людина; громадянин; його свідомість; масова свідомість громадян, які протягом якогось часу (по Криму тривалого часу) перебували під окупацією або були змушені стати біженцями та залишити окуповану територію Криму; їх інтереси та права. А влада про реінтеграцію продовжує розмірковувати та діяти у категоріях «ремонту доріг».

В результаті внутрішня кримська політика не має нічого спільного із зовнішньою політикою з кримського питання, що багаторазово зменшує можливості такої моделі постійно діючого саміту.

Невеличке доповнення. Минув рік із моменту проведення першого саміту Кримська платформа. Ухвалювалися рішення, які формували якісь завдання. Якщо зайти на сайт Кримської платформи ви не знайдете жодних публікацій або звітів, пов'язаних із виконанням затверджених на першому саміті документів. Постає об'єктивне питання — чому так?

Або інше питання. Втрата півдня України (Херсонська та частина Запорізької областей) — це результат реалізації політико-дипломатичного вирішення кримського питання? Чи хибна оцінка ризиків та загроз, які призвели до негативних результатів? Які влада зробила висновки та внесла коригування?

Загалом, якщо коротко відповісти на ту частину питання, яка про основні проблеми, то: «Основною проблемою є повна невідповідність заявленим цілям Кримської платформи та реальності внутрішньої та зовнішньої політики щодо окупованої території Криму», — каже Юрій Смелянський.

В української влади з питанням стратегічної мети «реінтеграція» справи дуже і дуже погані починаючи з базового рівня — розуміння суті та сенсу процесу реінтеграції.

«Наприклад. Текст затвердженої «Стратегії …» має 10 певних цілей. З них визначенню «результат» відповідає лише одна стратегічна мета «деокупація» — «відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаного державного кордону, забезпечення державного суверенітету України». Всі інші 9 затверджених очікуваних результатів мають відношення до досягнення іншої спільної стратегічної мети «реінтеграція». Ось тільки з вимірюванням або розумінням, коли настане факт досягнення цієї мети у пропонованому результативному трактуванні виникає проблема.

Формулювання тексту затвердженої Стратегії не дають змоги визначити, якими критеріями визначатиметься досягнення цих результатів.

У тексті Стратегії визначено пріоритет № 5: «вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації, збройного конфлікту, тимчасової окупації території України». Громадяни України з реєстрацією постійного місця проживання на території Кримського півострова є за фактом можливостей реалізації своїх конституційних прав людьми нижчого ґатунку, вне залежності від того де людина знаходиться: на окупованій території чи на контрольованій.

Мінфін дозволив громадянам України для отримання пенсії та інших соціальних виплат користуватись рахунками 46 комерційних банків, затвердивши відповідний перелік. А для кримчан КМУ визначив лише один банк — державний Ощадбанк. Банк із дуже поганою репутацією.

У плані реалізації Стратегії від КМУ багато уваги приділено допомозі сім'ям, які в окупованому Криму постраждали від політичних переслідувань. Що на практиці? Днями у Криму пройшла хвиля нових арештів проукраїнських громадян у кримськотатарському середовищі. В одній родині чоловіка заарештовано. Дружину довго допитували, відібрали український паспорт і випустили за кордон. Зараз разом із неповнолітніми дітьми, без документів, без грошей люди перебувають на території Туреччини. Українській владі жодного інтересу до вирішення проблем цих людей немає. Усі одержувані відписки вимагають наявності паспорта. Тобто реальність знову протилежна деклараціям.

Із паспортами взагалі історія дуже детективна. У 2014 році захопивши територію Криму окупантам, у тому числі, дісталися як трофеї певна кількість бланків паспортів (внутрішніх і для виїзду за кордон). Скільки яких невідомо, МВС про це вперто мовчить. Також ситуація з бланками паспортів у Луганській, Донецькій, Херсонській, Запорізькій, Чернігівській, Сумській, Харківській областях.

Не міркуватиму про питання національної безпеки та використання бланків цих паспортів ворогом. Мова про громадян України, які замовили паспорти та не встигли їх отримати. При цьому вони не знають реквізитів своїх документів. Ці громадяни України чиновниками МВС фактично викреслено з-поміж громадян України. Адже у повторному одержанні документів їм відмовляють, оскільки вони мають повернути неотримані чи вказати їх реквізити.

Таких питань безліч. Влада, уповноважені органи влади вважають за краще піаритися, а не вирішувати реальні проблеми. А якщо й вирішувати, то в індивідуальному порядку, що дає додаткові можливості для піару.

Як загальний висновок — для української влади реінтеграція не передбачає наявності громадянина України, людини, її інтересів та прав. Простіше публічно закликати і зобов'язувати громадян залишити окуповані території, ніж вирішувати проблеми, пов'язані з вимушеною еміграцією та втечею з окупованих територій. Як там колись казали: «Проблеми індіанців шерифа не турбують».

Як майданчик для міжнародного спілкування з кримського питання саміт є додатковою можливістю для наших західних партнерів та друзів публічно заявити свою підтримку територіальній цілісності України, неприйняття та не визнання спроб кремлівського керівництва перекроїти державні кордони на власний розсуд користуючись правом збройної сили.

«Нас підтримують. Нам допомагають. Озброєнням, підготовкою, інформацією, фінансово, санкціями тощо. Кримська платформа — це можливість публічно підтримати нас у риториці виступів. Ми з вами. Через певні обставини НАТО не вступає у війну на нашому боці. Можна нескінченно полемізувати про об'єктивність такої позиції, але сьогодні це факт. Участь у відкритих публічних обговореннях — це жест дружньої простягнутої руки. Додам, не порожньої руки.» — зазначає експерт.

«Кримська платформа» піар влади, а не майданчик для обговорення по деокупації Криму.

«На мій погляд і на мій глибокий жаль, як громадянина України з постійним місцем реєстрації Крим, у переважній частині — це піар для влади. На сьогоднішній день це інструмент створення хибної реальності в кримській політиці.

У питанні деокупації Кримського півострова. Варто поміркувати про політико-дипломатичне рішення. Що це таке у контексті саміту Кримська платформа. За логікою на цьому майданчику дві сторони, що воюють, за участю третьої, четвертої, п'ятої, десятої сторони ведуть полеміку навколо питання кримського майбутнього, виробляючи якесь рішення. Держава-окупант не бере участі у саміті. Як на мене, їх там і не повинно бути. Але це означає, що жодного процесу обговорення питання долі Криму у згаданому контексті немає. На підтвердження цього є заяви та ультиматуми кремлівської влади з вимогою визнати Крим російською територією.

Для обговорення питань реальної деокупації території Кримського півострова, публічна сфера Кримської платформи не потрібна. А враховуючи той факт, що якийсь військовий союз держав з метою деокупації Криму створено не буде через різні обставини, залишається лише питання технологічної та силової спроможності ЗСУ досягти мети — деокупація Кримського півострова. Кроки з підготовки цієї мети ми спостерігаємо вже кілька днів через інформацію про атаки на окупаційні об'єкти росіян у Криму.

Повторююсь: для реалізації такого варіанта сценарію деокупації Кримська платформа не потрібна. Потрібні інші не публічні варіанти комунікації між нами та нашими західними партнерами. Такий майданчик, як Кримська платформа, був би ефективним у питанні реінтеграції деокупованого півострова. Але як я вже відзначив із розумінням реінтеграції у нашої влади все дуже сумно та погано.", — говорить експерт експерт з питань окупованих територій.

Чи дратує кремль «Кримська платформа»?

«Багаторазово кремлівське керівництво робило заяви про те, що для них кримське питання закрите назавжди. Фактично в ультимативній формі кремлівське керівництво вимагає визнати факт анексії Кримського півострова. Востаннє цей ультиматум пролунав у Львові на зустрічі президента України з президентом Туреччини та генеральним секретарем ООН.

Виходячи із такої своєї публічної позиції будь-яке обговорення кримського питання в Україні, на міжнародних майданчиках кремлівське керівництво сприймає як зазіхання на територіальну цілісність російської федерації. Але при цьому розуміє, що це брехлива позиція, що міжнародне співтовариство не визнає та ніколи не визнає Крим російською територією. З іншого боку, така позиція вигідна для кремля як причина будь-якої додаткової агресії або загроз агресії.

Виходячи з перерахованого, нас і наших партнерів взагалі не має хвилювати сприйняття окупантами обговорення кримського питання Україною у будь-якому форматі.", — зазначає Смелянський.

Чи є позитивні сторони у створенні «Кримської платформи»?

«Звісно є. Будь-який публічний захід, на якому обговорюється кримське питання, — це вже позитив. Нагадаю, Крим перебуває в окупації вже дев'ятий рік. Якщо таке обговорення проводиться за участю офіційних представників наших західних партнерів — додатковий позитив. Як я вже формулював рік тому саміт Кримська платформа: «Це яскрава картинка, яка створює відчуття досягнутої перемоги. Без визначення остаточна або проміжна ця перемога… В цілому перше сприйняття можна сформулювати наступним чином: «фасадна частина Кримської платформи яскрава, урочиста, зовні приваблива, святкова, а тому не може не породжувати позитивне сприйняття». Але, крім «фасаду», завжди існує «внутрішнє». А ось із внутрішнім наповненням, як ми вже сьогодні говорили, — великі проблеми», — говорить експерт.

Після старту цієї платформи чи має Україна в дипломатичній площині шанси збудувати новий, більш ефективний трек дипломатичного розв’язання питання Криму?

«У той момент, коли підрозділи ЗСУ очистять від присутності окупантів всю територію Кримського півострова у української дипломатії, справді з'явиться ефективніший трек дипломатичного вирішення кримського питання.» — за словами Смелянського.

Яким має бути новий Крим у складі України?

«Це окрема і дуже довга розмова. А для відповіді, на мій погляд, достатньо використати те, що було сформульовано та затверджено у червні 2016 року у тексті Рекомендацій парламентських слухань з кримського питання: «З метою забезпечення якнайшвидшої деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є доцільним вироблення органами державної влади України чіткої та недвозначної позиції щодо кола таких проблем:

1) виробленню державної стратегії реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя обов’язково має передувати визначення процедури, за якою буде здійснюватися процес повернення деокупованого російською федерацією Кримського півострова у правове поле України, що означає попереднє досягнення політичного і суспільного консенсусу щодо низки базових питань, зокрема:

в якій саме формі автономії деокупований Кримський півострів буде реінтегруватися в Україну;

чи є доцільним отримання нової назви деокупованої та реінтегрованої в Україну Автономної Республіки Крим, а також якими будуть глибина і зміст політико-правового статусу автономії;

яким чином будуть розподілені повноваження між органами місцевого самоврядування та місцевими органами управління в Криму, у тому числі Курултаєм і Меджлісом кримськотатарського народу, та центральною владою, особливо з урахуванням нового усвідомлення Україною ваги і ролі кримськотатарського чинника на Кримському півострові;

яким чином будуть мінімізовані ризики, щоб не допустити повторення подій, змістовно аналогічних до кримської трагедії 2014 року, а також які внутрішньокримські запобіжники будуть гарантовано перешкоджати будь-якому недружньому зовнішньому впливу, в тому числі збройній агресії;

2) реінтеграція в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя передбачає, що факт деокупації території попередньо повинен відбутися. Тобто без вироблення сценаріїв і успішної реалізації стратегії деокупації не можна приступати до вироблення і реалізації стратегії реінтеграції. Разом з тим засади, принципи та етапи майбутньої процедури реінтеграції в Україну Кримського півострова можуть і повинні бути такими, що не лише уможливлять і допоможуть здійсненню деокупації, а й максимально прискорять її початок та цивілізують процедуру.

З огляду на вищевикладене, цілком логічно дійти висновку, що органам виконавчої влади України не вистачає законодавчих інструментів, які сприяли б їхній більш конструктивній і ефективній роботі, підвищували відповідальність і встановлювали чітку підзвітність стосовно дій та вжитих ними заходів, що мають на меті деокупацію та реінтеграцію в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, і які водночас були б:

1) очікуваними сигналами для громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або змушені були її залишити, як підтвердження факту реальної, а не декларативної уваги української влади до вирішення питання деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у найстисліші строки;

2) сигналами для колабораціоністів і порушників санкцій про невідворотність відповідальності (покарання) за вчинені антиукраїнські та антикримськотатарські дії;

3) сигналами для керівництва іноземних держав, наших союзників та партнерів, міжнародних організацій, що підтверджують послідовність та узгодженість дій органів державної влади України в їх прагненні до деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя".

На жаль, це не зроблено. Ну, а якщо коротше, то звільнений Крим — це національна автономія на всій території Кримського півострова із забезпеченням неповторення трагедії 2014 року, яка є невід'ємною та ефективною частиною України.", — підсумовує Юрій Смелянський.