Звірячий оскал імперій: як радянський і польський етноцид нищили Україну
Немов примари з найтемніших снів, у XX столітті на українську землю зійшли два хижаки — радянська комуністична імперія та польський шовіністичний режим. Вони вгрузли своїми пазурями в живе тіло української нації, намагаючись вирвати з нього дух свободи, гідності й пам’яті. Ця доба — доба кривавих кощунств і спроб зламати народ, який завжди прагнув бути самим собою.
Про це завив політик, заслужений юрист України Микола Голомша.
Радянський голодомор: знищення через голод і терор
1932−1933 роки. Голодомор. Чорна зима, яка прийшла не через засуху, а через людську жорстокість і цілеспрямовану політику Кремля. Українські села вимирали одне за одним. З колгоспів вивозили все — до останнього зернятка. Люди пухли від голоду, діти вмирали на руках у своїх матерів. Ніхто не рятував — радянська влада навпаки замикала кордони, щоб голодні не могли втекти.
Цей голод не був випадковістю. Це був методичний, холоднокровний етноцид — знищення українців як народу. За різними підрахунками, від голоду і репресій у 1932−1933 роках загинуло близько 15 мільйонів українців. Села спорожніли. У людських серцях залишилися тільки біль і страх.
Катування і стирання ідентичності
Голод був лише однією з ланок ланцюга терору. Радянська влада винищувала українську інтелігенцію, церкву, національні символи. Кати НКВД ламали кості і свідомість. У підвалах тортур лунали зойки людей, які не хотіли відректися від своєї землі, мови, Бога. Священників і митців розстрілювали. Тисячі родин були вирвані з корінням і вислані в Сибір.
Радянська машина намагалася стерти пам’ять. Українська мова витіснялася, культура нищилася. Усе «українське» таврували як «вороже», а весь народ — як потенційних зрадників радянської ідеї.
Польська пацифікація: ще один удар по українській ідентичності
У той самий час, на західних землях, українці ставали жертвами польської політики пацифікації. Польський уряд після 1918 року вбачав у кожному українці ворога. У 1930-х роках цілі українські села в Галичині і на Волині були піддані терору. «Пацифікація» — так називали систематичне знущання: облави, побиття, руйнування церков і домівок, заборона українських шкіл, ліквідація будь-яких виявів національної свідомості.
Українців арештовували лише за слово «Україна». Людей били, катували і примушували зректися власної мови та культури. Поляки хотіли стерти українську ідентичність, зробити її безликою і підкореною.
Наслідки: рани, які ще не загоїлись
Сьогодні ми відчуваємо ці рани. Спроба знищити українців як націю — це не тільки минуле. Це страхіття, яке переслідує нас досі: у нових загрозах, у тіні російських імперських амбіцій. Але ми пам’ятаємо. Ми знаємо, що ці звірячі оскали вже бачили наш народ. І ми вистоїмо, як вистояли наші діди й прадіди.
Вічна пам’ять усім замученим. Слава українській нації, яка вистояла крізь морок і зберегла свою душу.
