ПИТАННЯ ПРО ВИКЛИКИ

Ми абсолютно визначеним та однозначним чином ставимось до Землі, свого Дому, до Себе, до Батьків та Дітей. Це повний замкнений цикл взаємодії нас із Всесвітом. Земля та Дім, відповідають нашому ставленню до Світу великого та Світу малого. Батьки та Діти, це наші стосунки із Минулим та Майбутнім. А щодо Себе, так це наше сьогодення.

Не має сенсу шукати ідей національного воз’єднання. Ми і так єдині. Єдині у своєму розумінні того, як має бути влаштований наш щоденний порядок організації буття. Ми єдині у своїх глибинних відчуттях свого світу. Ми всі єдині в усвідомленні того, що ми є українцями незалежно від крові. Ми єдині у своїх почуттях та відчуттях. Ідентифікація, це не про логіку, це про емоцію.

Разом із тим, саме спільна емоція породжує речі логічні та впорядковані. Ми українці, за способом організації стосунків на цих землях, де проживаємо. Ми маємо унікальний уклад, порядок організації буття. А цей факт є ознакою того, що ми однозначно себе ідентифікуємо. У себе «в серцях та головах» (внутрішньому і зовнішньому проявах ідентичності), ми однозначно себе ідентифікуємо як українці, та проявляємо з усією автентичністю і унікальністю в побуті.

Саме це, й є проявом вже давно реалізованої національної ідеї. Національна ідея — це про самоідентифікацію. Не має сенсу шукати міфічних об’єднуючих національних факторів та зовнішніх ознак українськості. Почуйте свою спільну емоцію. Ми не нація. Ми — цивілізація.

Звісно, неможна заборонити собаці бігати за власним хвостом. Не можна заборонити усім бажаючим шукати «національних ідей» на підставі національних ознак та генетичних кодів. Немає в тому ніц поганого. Хай шукають …

А поміж тим, сьогоднішні українці стоять перед необхідністю проявити свою внутрішню, умовно національну, сутність у вигляді формалізованого у законах порядку облаштування життя в географічних межах своїх сьогоднішніх кордонів. Українцям потрібно встановити, свій український лад. Свій порядок буття, проявлений у законах та інституціональних конфігураціях соціального механізму державного утворення, який забезпечує досягнення моделі спільно-прийнятного бачення облаштування свого простору стосунків.

Ми бачимо цей простір, ми сповідуємо його у своїх щоденних діях. Ми переймаємо його від батьків. Ми відчуваємо цей автентичний український лад через свою совість. Ми (у більшості своїй) не читаємо та не знаємо писаних законів з фіктивними конституціями. Проте ми завжди знаємо, як вчиняти добре або погано. Саме оце «знання з відчуттями» і необхідно сьогодні описати в «паперових» законах та проявити у правилах спільного життя. Нам потрібні умови для виживання.

Вже потім будуть партії, ідеології та інші вибрики людської свідомості. Нам потрібно будувати простір для своєї цивілізації. Необхідно створювати умови для проявлення найкращих обрисів українського ментального простору, а не розказувати людям, чого їм треба, а чого не треба.

Дослідники феномену українського цивілізаційного утворення, визначають три фундаментальні речі, які прагнуть проявити українці — добробут, справедливість та безпека. Добробут, як лад, порядок життя, перебуваючи в якому люди набувають добро. Справедливість — як правило життя, при якому всі члени простору стосунків усвідомлено підкоряються одним законам для всіх, без виключень. Безпека — як стан організації життя, при якому усі відомі загрози та деструктивні чинники компенсовані готовністю соціальної системи до їх можливих проявів.

Усе перераховане беззаперечно вказує на потребу реалізації саме Цивілізаційного утворення, яке поєднує в собі три складові. Суспільство — моральні принципи та правила поведінки у соціальному утворенні. Держава — правила моральної поведінки. Економіка — вигідність моральної поведінки. Впорядкована сукупність цих нероздільних складових й являє собою вищу форму організованої соціальної структури, соціальної зброї для виживання, яку прийнято називати «Цивілізація». Економіка — прояв запиту на Добробут, Держава — появ запиту на Безпеку, Суспільство — прояв запиту на Справедливість.

Отже, коли з’ясовано перелік того що само необхідно зробити, лишилось тільки взяти і зробити. І робити український світ можуть виключно українці. Це не про національні переваги, це про необхідність. Нам українцям, це більше за всіх треба. Саме нам, українцям, це пече та не дає спокійно жити. Бо живемо ми не в своїй хаті. Не нами та хата, у якій живемо спроектована та збудована.

Українці давно подолали так званий бар’єр волі (рос. «свободы»). Ми вільні. Ми вільні, бо свідомі своєї української суті. Але це воля, як казав Карл Маркс, є «волею (свободою) для того, щоб померти вільними"©. Нам необхідно проявити інший бік цього поняття — «воля». В контексті російського слова — «воля». Ми прагнемо прояву волі, як феномену незламності та стійкості у переслідуванні свого інтересу. Ми мусимо проявити нашу волю до створення свого життєвого укладу на своїх землях. Ми повинні проявити волю у створенні свого державного утворення, яке забезпечує через форму своєї організації такі омріяні, шо аж недосяжні, — Добробут, Безпеку та Справедливість.

Із давніх давен державні утворення виникають виключно як прояв волі. Прояв волі щодо утворення порядку життя через інструментальний примус так званого «легітимного насильства». Хто проявляє волю, той і встановлює правила. Якщо має інструмент.

Хто має захопити владу в Україні для того, щоб встановити порядок буття, що спричиняє Добробут? Так просто скалось історично, що для встановлення ладу, Україну неодмінно треба захопити. Підкорити порядок одній волі та логіці. І, от ось тут я пропоную згадати те, що українці вже подолали бар’єр волі. Ми не можемо, вже не здатні, підкоритися людині, або групі людей. Так сталось … вже з тисячу років як. Ми здатні підкоритися виключно логічній та реально здійсненій меті. Ідеї з чітко вираженими перспективами реалізації. Ось цю ідею, цю цінність, цей план досягнення бажаного світу, часто-густо називають «національною ідеєю».

Підміна слів у описанні суті явища, заперечує можливість віднайти технічне рішення в такій логістичній задачі. Недарма кажуть, що половина відповіді завжди присутня в будь-якому питанні. Нам потрібно шукати відповідь на питання про «Цивілізаційну ідею». Про те, яку роль ми всі, хто живе на землях українських, граємо в планетарній системі стосунків. І саме від розуміння своєї ролі, своєї планетарної місії, облаштовувати свою державну формацію. При цьому ми повинні відверто спиратись виключно на власні особливості світоглядної моделі «пересічного українця».

Не треба принижувати «отих простих людей», які живуть на землі. Саме вони носії українськості. Саме вони є вірними хранителями цивілізаційного коду національного феномену під назвою Україна. Оформити їх свідоме та підсвідоме розуміння коду «політичної нації» у зрозумілу та логічну модель соціальної конструкції є завданням інтелектуалів. Лише оформити, а не вчити та насміхатись. Якщо хочете, то це певний соціальний обов’язок інтелектуалів перед своїм суспільним середовищем, колискою та середовищем появу здібностей, навичок та талантів.

Захопити Україну може виключно Добробут. Це єдине чого понад усе прагнуть тут на цих землях. Все решта, то скорше наслідок влаштування такого життя. «Держава загального добробуту», — це єдине, що світ готовий пробачити Україні у її нестримному прагненні до свого формату державності. «Економіка загального добробуту» — це єдине, до чого варто поєднуватись решті світу. «Суспільство загального добробуту» — це єдине, до чого варто прагнути та чим варто насолоджуватись українцям.