Творче подружжя з Галичини
Музей сучасного мистецтва України запросив на відкриття виставки «В контражурі», що відбувається в рамках проекту «Сімейні цінності — родинні зв’язки». Цього разу тут представили багатогранну творчість Марти Базак та Миколи Яковини, яких єднають не лише мистецькі, але й родинні зв’язки.
Марта Базак навчалася у Львові в училищі імені Івана Труша та в Інституті декоративно-прикладного мистецтва на факультеті художнього ткацтва.
Вивчала малюнок, живопис, фотосправу, мистецтво шрифту та плакату. Працюючи завідувачем відділу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, писала статті про народне мистецтво. Брала участь у найпрестижніших бієнале — DelBellogallery в Торонто (Канада), «Імпреза» в Івано-Франківську, «Гобелен і мистецтво ткацтва» в Турне (Бельгія), «Сучасне українське мистецтво. Нові імена» у Відні (Австрія), в ювілейному показі українського мистецтва у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, а також у виставках в Австрії, Чехії, Угорщині, Китаї, Португалії, Росії і, звісно, в Україні. Нині пані Марта працює старшим викладачем на кафедрі художнього текстилю Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Твори мисткині зберігаються в українських національних музеях, приватних колекціях Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції.
Микола Яковина — художник, архітектор, політик, державний та громадський діяч. Навчався в Івано-Франківській дитячій художній школі та Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка у Києві. Вивчав живопис і графіку. Закінчив факультет інтер’єру та обладнання Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва та факультет спеціального права Львівського державного університету ім. Івана Франка і аспірантуру цього вишу (юридичний факультет). Учасник художніх виставок з 1980 року. Автор вітражів Івано-Франківської обласної бібліотеки (нині монастир сестер Василіянок) та Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського, архітектор храму Вознесіння Господнього (селище Брошнів-Осада, Івано-Франківська область).
Твори майстра зберігаються в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Коломийському національному музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського, Дирекції виставок НСХУ, приватних колекціях України, Канади, Польщі, США, Росії, Японії. Поєднуючи мистецтво, громадську і політичну діяльність, пан Микола дбає про збереження історичної та культурної спадщини України.
Пані Марта і пан Микола руйнують стереотипи, виходячи за межі звичайного і однозначного. Вона — науковець і художник, він — громадський діяч і митець. Вона — лірично витончена, він — імпульсивний експериментатор, але вони родина і об’єднані творчо.
Напевне виставка «В контражурі» не залишить байдужим нікого. Прекрасні роботи пані Марти порадують око, а твори пана Миколи змусять заглибитися в роздуми. Так світло і тінь доповнюють одне одного, а контражур виводить на передній план головне і посилює відчуття простору — простору для осмислення, здивування і захоплення.
Ми попросили художників поділитися секретами своєї творчості.
Микола Яковина: «Часто згадую 1989 рік. Тоді ми змогли провести в Івано-Франківській області, яка була закрита для іноземців, бієнале, в якому взяли участь гості з 40 країн, а через два роки бієнале відбулося вдруге. До нас на пострадянському просторі такого ніхто не робив. Це був той поштовх, що вплинув на розвиток інших процесів. Ми творили імпрезу разом з першими акціями Товариства української мови і «Меморіалу». Боролися за збереження залишків культурної спадщини, які не встиг знищити радянський режим. Піднімали забуті імена, штучно замовчувані явища. Пізніше ці процеси, до яких долучалися літератори, художники, журналісти, науковці, краєзнавці, всі небайдужі люди отримав назву «Станіславський феномен».
Відтоді у мене з’явилося багато цікавих творчих знахідок, які живлять увагу і досі. І хоча сьогоднішня експозиція не є ретроспективною, але дає можливість порівняти мене теперішнього і того, яким я був тридцять років тому.
Свою громадську діяльність починав з підпілля, а потім нелегальною стала моя творча діяльність. Адже не хотів, аби творчість була прямим відбиттям моєї публічної діяльності. Я керував областю, був перший в СРСР голова обласної ради не комуніст, до того ж наймолодший серед своїх колег. Я усвідомлював, що це створює для мене певні рамки, певні обмеження. Не показував власної творчості, вона залишалася для душі. Потім, коли виконував обов’язки міністра культури України, теж не міг дозволити, щоб мої роботи брали на виставки чи пропонували їх до закупівлі у державні музеї.
Лише 6−7 років тому почав виходити зі своєю творчістю у світ. Сьогодні я вже менш відомий як політик, а більш відомий як митець. Хотів показати діалог мене теперішнього і того, яким я був. Як живописця мене насамперед цікавить первинна матерія, колір, фактура. Через твори намагаюся висловити своє ставлення до таких речей як демократія, охлократія, вільна творчість і втручання так званих мистецтвознавців у творчий процес.
Серед моїх недавніх робіт портрет Карла Маркса, якого я зобразив у вигляді канібала. Також здійснив нове прочитання Тараса Шевченка, він у мене не в образі кобзаря, а — дударя. Майкл Джексон намальований в сукні від Мерлін Монро. Портрет Романа Корогодського створював у два етапи. Спершу це була літографія 80-х років, а пізніше з’явився посмертний живописний портрет. Між цими роботами тридцять років. Нещодавно створив у два етапи портрет Юрія Андруховича.
Завдячую своїм родичам — батькам, дружині Марті, дітям. Завжди обертаюся на те середовище з якого вийшов. Я народився далеко за межами рідної землі, адже моїх родичі свого часи вислали. Повернулися в Україну з Караганди, коли мені було 10 років. Я пам’ятаю за понівечені долі і загиблих (від рук совітів загинули два брати і сестра моєї мами). Я міркував, що маю прожити життя не лише за себе, а й за своїх рідних. Їм присвячував свої справи як у мистецтві, так і в політиці.
Цікавою сторінкою у моїй біографії була робота в Міністерстві культури. Думаю, що зміг долучитися до становлення культури незалежної України. Перед моїм звільненням у 1995 році не дивлячись на безгрошів’я на Кіностудії ім. О. Довженка в роботі було 12 повнометражних фільмів".
Марта Базак «Востаннє разом з Миколою ми виставлялися тридцять років тому. Дуже хвилювалася, готуючи цю експозиції. Хочу подякувати Музею сучасного мистецтва України за надану допомогу у підготовці виставки.
Представлені мною роботи виконані різними фактурами. Одне з центральних місць належить триптиху про вино. Полотна створювалися для презентації книжки про цей напій. Окремі розділи триптиху присвячені винограду, червоному і молодому вину. Дуже люблю малювати янголів. Переважно вони несуть крила, а на одній з картин — проблеми, що тиснуть на всіх нас".
Фото автора