Таємниці історичного кіно
У національний кінопрокат вийшов український історико-біографічний фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» режисера Олеся Янчука за сценарієм Михайла Шаєвича
У національний кінопрокат вийшов український історико-біографічний фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» режисера Олеся Янчука за сценарієм Михайла Шаєвича.
Сюжет стрічки охоплює період життя Симона Петлюри, головного отамана військ Української Народної Республіки і лідера Директорії УНР, коли той перебував в еміграції в Парижі, до того дня, коли його вбив Самуїл Шварцбард. Історія розповідає не лише про план знищення Петлюри, а й про останні дні його життя. Також показаний короткий період УНР, коли Україна здобула незалежність та не змогла її втримати.
Михайло Шаєвич, Олександр Шевченко та Олесь Янчук впродовж шести років працювали над сценарієм фільму. Історичним консультантом виступив Володимир Сергійчук. Зйомки фільму розпочалися наприкінці лютого 2017 року в Києві. У червні цього ж року окремі епізоди стрічки знімали у Львові, зокрема, в одній із зал апеляційного господарського суду та палаці Потоцьких. У широкий прокат фільм вийшов 5 вересня. Напередодні всеукраїнської прем’єри творці картини зустрілися з представниками ЗМІ. Пропонуємо уривки їхніх виступів.
Лесь Янчук
, режисер-постановник, продюсер:«Фільм покажуть практично в усіх областях України, в тому числі й Донецькій (Маріуполі, Слов’янську та Бахмуті). На загал це буде 155 кінотеатрів. В тому числі 20 кінотеатрів у Києві, 6 у Харкові, 5 у Львові, 4 у Чернівцях.
Тепер про передісторію фільму. Хоча я вчився у радянській школі, але в мене мама була вчителем історії і я від неї перейняв історію на генетичному рівні. Всі мої фільми присвячені історії України від першої стрічки, яку почав знімати ще при Радянському Союзі (1990 рік). Вона була присвячена Голодомору 1932−1933 років.
Стосовно постаті Симона Петлюри, то це для мене було несподівано. Десять років тому мій попередній фільм «Владика Андрей» був запрошений для часті в українській програмі на «Канський фестиваль». Я перед тим ніколи не був у Франції. Летів у Ніцу через Париж, у мене була ціла доба вільного часу в столиці. Друзі запропонували провести екскурсію цим містом. Ми опинилися на вулиці Росін, де знаходиться ресторан «Шатьє-бульйон». Стояли на тому місці, де вбили Симона Петлюру. Я надзвичайно емоційно пережив цю подію у своїй уяві. А через півроку мене запросили до Парижа на ще один фестиваль з моїм фільмом «Голод 1933». Я знову пішов на цю вулицю і відчув, що мене почала притягувати ця тема.
Почав цікавитися українською еміграцією. Потім виникла ідея зробити фільм як про короткий період УНР, так і про очільника Симона Петлюру. Петлюра коли перебував в еміграції, то був немов прем’єр-міністром в екзилі. Багато хто вірив, що вони ще повернуться в Україну, яка стане незалежною. І саме коли знищили Петлюру, то всі зрозуміли, що ніхто і нікуди не повернеться.
Мені було цікаво його вивчити як живу людину. Під час роботи над стрічкою зрозумів, що сьогоднішня ситуація дещо схожа на ту, що була сто років тому. Історія, на мій погляд, має певні цикли в певні повтори. Але повтори відбуваються в іншому вимірі і в іншому числі.
Звичайно, маємо багато причин поразки УНР. Антанта практично не підтримала нашу визвольну боротьбу. Країна була знекровлена і вкрай втомлена від війни. Відбувалася масова еміграція, багато людей виїхало в Європу, США, Канаду, Австралію. Також були конфлікти між Винниченком і Петлюрою. Винниченко дотримувався соціалістичних і ліберальних поглядів. Він вважав, що нам взагалі не потрібна потужна армія. Згадайте історію чотирирічної давнини, тоді у нас теж практично не було армії і чим і скористався північний сусід.
Не люблю коли актори грають. Люблю коли вони проживають свою роль. У нашій картині знімалося 20 народних артистів України і всі вони проходили проби. І не тому, що я їм не довіряв. Просто хотів переконатися, що всі вони з цього фільму, що це їхні ролі.
Стрічку вже запросили на один міжнародний фестиваль. Подали заявки на участь ще в кількох фестивалях, зараз чекаємо на відповіді.
Допомогу в зйомках фільму надало світове українство. Це наш четвертий спільний проект з Українським конгресовим комітетом Америки. Отож природно, що прем’єри заплановані і в Північній Америці. Також покажемо фільм в Австралії, оскільки українська громадській цієї країни теж підтримала нашу стрічку. Маємо пропозиції з Австрії".
Володимир Сергійчук
, головний історичний консультант, професор:«Останні тридцять років Петлюра для мене найбільший український державник ХХ століття. Саме тоді відкрилися секретні архіви. І я побачив документи про розформування Петлюрою військової частини за те, що вчинила єврейські погроми в Бердичеві, також відозви до війська, де він закликав не чинити безчинств. Зрозумів, настільки це гуманістична людина, яка ставилася з повагою до всіх народів.
З іншому боку це державник, який ще в 1917 році краще інших бачив, що без власної національної армії не буде української держави. Він творив цю армію, допомагав творити державність сусідам. Коли у 1917 році Тимчасовий уряд розпорядився розігнати фінський парламент, бо фіни вимагали самостійності, то Петлюра, як голова Українського військового комітету заборонив українізованим частинам Північного фронту і кораблів Балтійського флоту штурмувати цей парламент. Завдяки його політичній волі фіни змогли продовжувати розбудовувати свою державність.
Симон Петлюра до кінця був зі своїм народом, зі своєю армією. Він не втік у важкі хвилини".
Сергій Фролов
, актор, виконавець ролі Симона Петлюри:«У перший день зустрів на знімальному майданчику народних артистів України Богдана Бенюка та Євгена Нищука. Для мене це було повною несподіванкою. Потім багато працювали разом. Вони підтримали мене. Багато чому навчився в Богдана і Євгена, за що їм надзвичайно вдячний.
Передивився як образ Петлюри втілювався на екрані починаючи з 1924 року. У всіх стрічках цей образ подавався як агресивний. Прагнув зробити його по іншому. Відштовхнувся від навчання Петлюри в семінарії, намагався подивитися на нього як сім’янина, люблячого батька. Намагався вкласти в персонаж власні риси характеру".
Ірма Вітовська
, актриса, виконавиця ролі Ольги Петлюри:«Якщо в інших персонажів були визначені прототипи, то мені і Вікторії Янчук (Леся Петлюра) відводилася місія створити родину головного героя. Про мого персонажа відомо дуже мало. При створенні характеру Ольги для мене визначальною стала сцена, коли Муравйов приходить у Київ. Згадала Майдан і тих тітошук, що тоді стояли в дворах. У мене тоді теж була мала дитина. Як актриса я намагалася віддзеркалити свій страх, який пережила в той час. Власне моя героїня має право на слабкість.
Ольга Петлюра на вісімнадцять років пережила свою доньку. Ці роки не показані у фільмі, але, напевне, це були найжахливіші роки її життя. Тому я вирішила зробити свою героїню більш чуттєвою в ті періоди, коли вона ще жила повноцінним життям".
Сергій Неретін
, перший заступник Голови Держкіно України:«Дуже прикметно, що стрічка виходить до 90-річчя Кіностудії імені Олександра Довженка. Цей фільм — новий відлік у житті кіностудії, в якої довгий час не було великих проектів. Зараз розробляється програма комплексної підтримки усіх державних кіностудій. Цей проект віщує відродження принаймні однієї державної кіностудії, яка була колискою всього українського кінематографа.
Головна місія всіх історичних фільмів, щоб вони повертали глядачів до наших історичних постатей, враховуючи те, що українці дуже мало знають про них. 2018 року вже вийшло кілька фільмів, присвячених таким постатям. Сподіваюсь, що після виходу цього фільму в прокат більше людей цікавитимуться, ким був Симон Петлюра".
Михайло Шаєвич
, сценарист:«Олесь Янчук у своїх фільмах висвітлює білі плями української історії. Це було дуже важливо для нас і в цьому фільмі. Протягом багатьох десятиліть влада намагалася затаврувати Симона Петлюру. Ми об’їздили з фільмом 5 українських міст і переконалися, що більшість людей, особливо молодь, дуже погано знають історію. Найважче змінити людську свідомість. Це й ми намагаємося зараз зробити».
Едуард ОВЧАРЕНКО
