Заповідна територія Лесі Українки

Репертуар Театру Української традиції «Дзеркало» переважно складається з української класики. Не стала винятком і нова вистава, яку поставили за п’єсою художнього керівника театру Володимира Петранюка «Мавка. Таємниці «Лісової пісні», на створення якої його надихнула всесвітньовідома драма-феєрія Лесі Українки.

Заповідна територія Лесі Українки

— З дитинства люблю творчість Лесі Українки, завжди захоплювався її поезією, — зізнався Володимир Петранюк. — Але вона була для мене як заповідник. Довго не наважувався до неї доторкнутися. До кінця не розумів її образів, хоча й відчував їх душею. Проте цього була замало, щоб врешті розшифрувати код письменниці.

У репертуарі нашого театру вистави про Тараса Шевченка, Івана Мазепу, була вистава про Степана Бандеру, яку сподіваємося поновити. Врешті прийшов час, щоб підійти обличчям до обличчя з нашою Берегинею, оспівувачкою національного духу Лесею Українкою.

Нажаль багато людей, які закінчили радянську і, навіть, пострадянську школу, теж не розуміють Лесю Українку. Після того як я десятки разів перечитав «Лісову пісню», вирішив зробити навчальну екскурсію наче в парк Юрського періоду. Аби проникнути в заповідну зону Лесі Українки. Власне тоді народилася ідея театральної оповідки, в якій двоє людей — чоловік і жінка, можливо це професорка й студент, розмовлятимуть про «Лісову пісню». І розмовляючи мимоволі починають грати цю драму-феєрію. Мені здається, що такий спосіб подачі матеріалу зможе зацікавити у перше чергу молоде покоління і спонукає його звернутися до фантастичного світу Лесі Українки.

Моя мета, щоб режисер намагався бути на місці того глядача, для якого адресована ця вистава. Тому хотів, щоб це був молодий режисер, а ще краще — режисерка. Бо сама Леся Українка говорила, що чоловік не міг би написати такого. Я також вважав, що розповісти про це сценічними засобами зможе краще саме жінка. Раніше ніколи не співпрацював з постановницею вистави Маріамною Капітулою. Але те, що вона навчалася у Петра Ільченка, якого знаю як хорошого українського режисера, націоналіста, було для мене найкращою рекомендацією.

У цій виставі я автор сценографічного рішення. Намагався опанувати простір того місця, в якому існують герої. Це ліс рушників. А рушники — дорога з минуло у майбутнє, це наша доля, наш шлях. Разом з тим — це цілий наш рід.

Виконавиця ролі Мавки Ольга Ониприюк — режисерка, займається з молоддю. Крім роботи в нашому театрі в неї є молодий театральний колектив. Вона грає разом зі мною у виставі про Тараса Шевченка «Полусмак останнього кохання». Ольга глибоко розуміє серйозні українські ментальні речі. Я знав, що вона любить Лесю Українку, відчуває і розуміє її творчість. Тому й запропонував їй цю роль.

Арлен Юсупов (Лукаш) — кримський татарин, великий патріот України. Він залишив Крим, переїхав на материкову Україну. Це був пошук його шляху. Арлен прийшов до нашого театру. Лукаш шукає свій шлях у тому лісі і не знаходить його, а Арлен знайшов. Також актори грають двох оповідачів, які роблять все для того, щоб ми, глядачі, теж знайшли свій шлях.

Дублерів у Ольги та Арлена немає. У нас невеликий театр, тому ми не часто можемо собі дозволити другий склад. Але це підвищує для акторів планку творчої відповідальності.

У творі Лесі Українки багато персонажів, а в нас на сцені лише двоє акторів. Тому намагаємося розширити поле вистави виразними засобами. Саме з цією метою показуємо відео, що додає цікавих забарвлень до окремих сцен. Але головні на сцені, звісно ж, актори, якщо треба, то вони можуть зіграти виставу без відео і, навіть, без декорацій.

Костюми замовили у творчій майстерні «Світлячок» зі Львова. Це талановитий колектив під керівництвом Олени Лисянської, з яким ми вже давно співпрацюємо. Запропонували їм сценарій, а через три дні вони надіслали рішення, з яким ми погодилися. Намагалися роботи все, аби у виставі колір, світло, костюми, мова і пластика складали єдине ціле.

Нефахова педагогіка за останнє століття створила цілий мур між читачем і Лесею Українкою, це ж саме стосується, на жаль, Василя Стуса, інших українських письменників. Намагаємося його пробити. Наша мета, аби людина після вистави захотіла дізнатися більше. Щоб повернувшись додому вона взяла до рук книжку…

Також ми поспілкувалися з іншими творцями вистави.

Маріамна Капітула, режисерка-постановниця:

«З Володимир Петранюком нас познайомив режисер Театру Франка Дмитро Чирипюк, з яким ми разом працювали над казкою «Аладін». Володимир Іванович показав мені сценарій, він мені сподобався і ми почали роботу.

Працювати було дуже цікава. Думаю, що Ользі Оноприюк допомогло так природно вписати у виставу те, що вона землячка Лесі Українки, змогла надихнутися духом волинських лісів. Зізнаюся, що хвилювалася, як впорається зі своїм завданням Арлен Юсупов, адже в нього більш комедійна природа. Але в нього теж все вийшло. А те, що роль Лукаша грає уродженець Криму стало родзинкою вистави.

Дуже сподобалася ідея Володимира Петранюка з рушниками. Вони стали у нас і лісом, і архівом. На цих рушниках ніби вишита сама «Лісова пісня».

Я є авторкою музичного оформлення. Дуже люблю етно-музику. За її допомогою відтворюємо у виставі крики ворон, скрипіння дерев. Брали різні елементи такої музики і створювали свою історію.

Наша вистава — це не просто «Лісова пісня», а історія про цю драму-феєрію. І двоє наших сучасників, які заглиблюються у цю історію, стають повноцінними персонажами. Вдячна всій команді під керівництвом Володимира Петранюка, завдяки яким вистава заграла яскравими барвами.

Звісно, нам ще є над чим працювати. Думаю, що добавимо ще одну сцену саме з життя Лесі Українки, використаємо її листування. Це додасть виставі більшого драматизму. А далі — гастролі.

Хотілося б наступну постановку присвятити творчості Тараса Шевченка. Також у планах поставити комедію на весь акторський склад театру. Це має бути сучасний твір, або сучасна інтерпретація класики".

Олеся Усенко, помічниця режисерки:

«Це був мій перший режисерський досвід. Вдячна долі, що змогла попрацювати у такому талановитому колективі. Разом з режисеркою шукали музику, обговорювали сценографічне рішення. Планую й далі розвиватися у цьому напрямку».

Ольга Оноприюк, виконавиця ролі Мавки:

«Леся Українка — одна з моїх улюблених письменниць. А в «Лісовій пісні» найбільше приваблюють містика і фентезі. Проте ніколи не бачила себе в обраіз Мавки, а швидше русалки, чи, навіть, Килини. А найулюбленішим у цьому творі для мене є образ Долі. Щаслива, що взяла участь у цій постановці.

Разом зі своїм партнером по сцені створюємо ще два образи. Спочатку це мали бути звичайні діти. Потім у мене з’являються окуляри й указка, що додало образу характерності. Врешті зв’ялися вчителька та учень, які розгадують таємниці створення «Лісової пісні». Доповнюємо виставу фактами з життя Лесі Українки. Наша постановка — це немов невеличка Вікіпедія для глядача, який мало обізнаний з цим твором. Вже подали заявку до участі у фестивалі в Колодяжному. Загалом хочемо, аби цю виставу побачила вся Україна".

Арлен Юсупов, виконавець ролі Лукаша:

«Це вже моє друге звернення до творчості Лесі Українки. До окупації Криму я жив у Сімферополі. Ще під час навчання у школі дев’ять років відвідував театральну студію „Світанок“. Там ставили „Лісову пісню“, де я грав Того, що сидить у скалі. Під час роботи над новою виставою згадав емоції та почуття дитячих років. Дуже цікавий образ Лукаша. На жаль він припустився фатальної помилки, по суті знищив свою мрію. Вдячний, що мені довірили таку роботу. Вона допомагає удосконалювати акторську майстерність і здобувати новий досвід».

Фото Дмитра ЛОГИНОВА