Варварам не місце у світовій культурній спадщині

Коли на світанку 24 лютого перші бомби впали на українські міста, ніхто й подумати не міг, до руйнувань якого масштабу призведуть російські окупанти.

Мільйони переселенців, трагедії мешканців під окупацією, розлучені сім’ї, масштаби усього цього соціального колапсу нам ще доведеться пережити у майбутньому. Існує вираз ще древніх римлян: «Коли говорять гармати, музи мовчать» зі справедливістю якого можна подискутувати, але саме в такі часи, як наш, викристалізовується суть нації, як би пафосно це не звучало. Адже чи багато киян, харків’ян, дніпрян 23 лютого задумувалося яких співаків та блогерів вони слухають, які сайти читають, та наскільки, взагалі, їм цікаві українське кіно чи театри?

Вся піна й шумовиння щезли за добу — за Україну, яка в небезпеці піднялися всі, як у національному славні «Від Сяну до Дону».

Фронтмени української культури подалися до війська та тероборони, і вже маємо перші втрати — загинув актор Паша Лі. 85-річна Ада Роговцева пере одяг військовим та варить їсти тероборонцям, де знаходиться уся її родина, разом з донькою Катериною. Ну, а хтось заплативши грубі «бабки» валить з України слідом за російським кораблем — син і онук Софії Ротару хотіли перебратися на човнах через Дністер до Молдови…

Як сказав колись Юрій Рибчинський про їхню родоначальницю: «Української духовної прописки вона так і не здобула». Напевно навічно залишаться в раші, але вже без українських звань Ані Лорак та Таїсія Повалій, позицію яких у цей буремний для країни час, так ніхто й не почув, Поки що у гарячій фазі війни не до того, щоб задати сакраментальне питання: «З ким ви діячі української культури?» Але воно, обов’язково постане. І тоді можливо назавжди зникне дебільний «Шансон» чи ще десятки подібних ФМок, які так дратували у довгій дорозі пасажирів маршруток. І назавжди зникнуть квоти на українськомовні пісні, а ефір буде заповнений якісною українською музикою. Бо кого ви зібралися слухать любітєлі руской попси — Діму Білана, Баскова? Чи може Анну Нетребко, яку вже з тріском вигнали з нью-йоркської Метрополітен-опера?

Над цим ще буде час помислити, однак уже зараз на наших очах відбувається руйнація нашої матеріальної спадщини — музеїв, бібліотек, театрів, церков. Але, що їм наші пам’ятки, це ж лише у расіян духовні скрєпи, а ви так, при дорозі валялись. Це ж їхній недофюрер у прямому ефірі заявив, що ніякої української культури не існує і не існувало. Тож український культурний фонд закликає виключити російську федерацію зі складу ЮНЕСКО, оскільки замість захисту чи відродження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини росія її лише нищить.

Російські загарбники уже знищили будівлю Художнього музею імені Архипа Куїнджі у Маріуполі — там зберігалися оригінали робіт Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса та інших майстрів. Проте у Національній спілці художників України заявили, що оригіналів робіт самого Куїнджі на момент обстрілу в музеї не було.

Так само жителі поліського селища Іванків врятували 25 робіт всесвітньовідомої художниці Марії Приймаченко, які знаходилися у місцевому краєзнавчому музеї. І це рішення було далекоглядним, оскільки музей згорів.

У Харкові під час артобстрілів був пошкоджений легендарний будинок Слово. Який був побудований на околиці Харкова наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. Назва пов’язана з формою будинку — з висоти вона нагадує літеру «С». На початку 1930-х років туди заселили українських митців, які згодом стали представниками Розстріляного Відродження. Серед них — Микола Хвильовий, Іван Багряний, Михайло Яловий. Про це легендарне місце був знятий фільм «Будинок „Слово“. Нескінчений роман» відомого українського режисера Тараса Томенка.

Пошкоджено також музей українських старожитностей Василя Тарновського у Чернігові. Будівля музею, побудованого у 1902 році, вистояла під обстрілами 1918 та 1919 роках та під час Другої світової війни.

Василь Тарновський — громадський і культурний діяч, аматор української старовини, меценат. Шанував Тараса Шевченка. допомагав київському
часопису Київська старовина, Київському історичному музею, займався збереженням та упорядкуванням українських історичних та мистецьких творів і артефактів. На основі його надбань у Чернігові було створено музей на початку ХХ століття.

У Василівському районі Запорізької області російські окупанти пограбували музей-садибу Попових. Відому пам’ятку архітектури 2-ї половини XIX століття, палацово-парковий ансамбль у Запорізькій області. Родина Попових володіла садибою і до Жовтневого перевороту 1917 року. Ворожі війська навіть вкрали мармуровий унітаз часів графів Попових. Який парадокс раніше його вже викрадали більшовики, але з часом експонат повернувся до музею.

Великою трагедією для маріупольців і всієї України стало повне руйнування Драматичного театру, який став прихистком для тисячі маріупольців Це був один з найстаріших театрів Лівобережної України. Його було побудовано у 1956—1960 рр. за проєктом архітекторів О. Крилова та О. Малишенка. Дякувати Богу, що бомбосховище вціліло й люди залишились живі.

Проте воюють окупанти не лише з матеріальною культурою, але й пам’яттю — одним з першим у Києві зазнав ракетних обстрілів меморіальний комплекс «Бабин яр». Нехай це мовчання про діяння російських злочинців залишиться на совісті світових діячів культури, істориків, єврейського духовенства. Адже на території комплексу пошкоджено будівлю, де планувалось будівництво Музею Голокосту у Східній Європі.

Тож зважаючи на те, що незліченні історичні архітектурні пам’ятки та археологічні об’єкти знаходяться під загрозою артилерійських обстрілів та неконтрольованого руху важких військових вантажівок міністр культури України Олександр Ткаченко звернувся до ЮНЕСКО з проханням позбавити Росію статусу члена організації та змінити країну-організатора 45-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини.

Міністр нагадав, що з 2014 року Російська Федерація систематично порушує міжнародне гуманітарне право та міжнародні конвенції про охорону культурної спадщини, зокрема — на окупованому півострові Крим. Її дії вже завдали шкоди стародавньому місту Таврійський Херсонес, внесеному до Списку всесвітньої спадщини, а також Бахчисарайському палацу кримських ханів, внесеному до орієнтовного списку, та іншим об’єктам культурної спадщини.

Раніше ЮНЕСКО вже заявили, що російська окупація Криму змінила сприйняття історико-культурної спадщини України як державою, так і суспільством. Росія привласнила на півострові понад 4 тисячі пам’яток.

Тож пройшов лише місяць національної боротьби українців не лише за територіальну цілісність, але й власну ідентичність, усвідомлення України в собі й себе в Україні. Обов’язково вистоїмо, переможемо і відродимо!

Ольга Городня