Яка ціна у влади?

Софокл — трагік, драматург, один із трьох давньогрецьких поетів-класиків. П’єса «Цар Едіп» написана в V столітті до нашої ери та вважається еталоном трагедії. До неї зверталися упродовж усієї історії становлення театрально мистецтва, трансформуючи сюжет відповідно до соціального контексту. Театр для давніх греків був одним з улюблених видів мистецтва та мав форму змагання драматургів. Варто зауважити, що усі глядачі добре знали сюжет, адже він брав за основу античні міфи — задоволення приносила адаптація історії.

П’єса «Цар Едіп» увійшла до когорти переможців. Створена геніальним поетом в добу перських війн, вона відображає соціальне становище міст, їхній занепад і кризу, причиною якої відповідно до оповіді Софокла є гнів богів.

Дія починається з візиту жерця до царя — Едіпа. Прохачі молять правителя зупинити чуму, мор і нещастя, котрі переслідують громадян. За порадою правитель звертається до оракула: Фіви страждають через гріх убивства — невідомі позбавили життя минулого царя і лишилися непокарані.

П’єса є також одним із перших детективів в історії. Оскільки рушій сюжету головний герой, який як відповідальний правитель, мусить позбавити свою державу від напасті — знайти та покарати вбивцю.

Едіп — самовільний вигнанець, він покинув царство батька свого, аби вберегтися від страшного пророцтва, що вб’є він отця свого й одружиться з матінкою своєю. Прийшовши в іншу місцину, Едіп здобув славу та був обраний управителем, одружився із Йокастою, вдовою тамтешнього владики.

Як ідеальний правитель Едіп прагне істини. Найзапекліший бій ведеться у його споминах, адже він стоїть перед вибором відкрити для себе правду й прийняти її чи забутися. Правильне рішення дається Едіпові складно, адже він — намісник богів, котрий залишив свій престол і здобув новий по праву. Та будучи вірним правителем, він продовжує пошуки страшної істини, він син Йокасти, якого немовлям віддали бездітному держателю далекого краю. Він, цар, який тікав від своєї долі та догнав її. Він син, що вбив батька, одружився з матір’ю й приніс чуму на свої землі.

Не знаходячи собі виправдання, Едіп виколює очі, аби кров’ю змити гріх і стає вигнанцем, відправляючись у мандрівку…

— «Цар Едіп» — це світова класика і багато людей знайомі з цим твором, — розповідає режисер-постановник Давид ПЕТРОСЯН. — Він зацікавить кожного, хто цікавить античною літературою та філософією. Отож, я знайомий з цим твором досить давно.

Звісно, задум поставити виставу виник значно пізніше. У кожного режисера є свій портфель п’єс, які його емоційно зачепили. І вони лежать у цьому портфелі чекаючи на той час, коли стануть актуальними. Думаю, що історія царя Едіпа для України сьогодні досить актуальна.

По-перше тематикою, а по-друге — можна провести дуже цікаву паралель. Свого часу Лесь Курбас робив «Царя Едіпа» і мріяв відмовитися від будь-якого російського театрального наративу. Зараз ми також відмовляємося від російських драматургів, натомість намагаємося знайомити публіку з прекрасними творами світової драматургії.

Власне задум поставити «Царя Едіпа» сформувався приблизно п’ять років тому, коли на сході країни вже йшла російсько-українська війна. Але будь-яка драматургія потребує конкретного місця, конкретних артистів, конкретного часу. Я радий, що це відбулося саме в Театрі на Подолі. Багато що гармонійно синхронізувалося — і простір, і люди, і час.

Репетиційний процес як такий розпочали два з половиною місяці тому. Раніше не мали можливості, бо в театрі немає фінансування на такі постановки. Нам допоміг Стабілізаційний фонд, я виграв його гранд. Працювали часто без світла, під бомбардуваннями.

Хотілося сказати кілька слів по виконавців. У Театрі на Подолі вже працював з В’ячеславом Довженком (цар Едіп), тому роботу над таким складним матеріалом вирішив розпочати саме зі знайомою мені людиною.

Це чудовий процес, коли актори не сидять тільки в стінах одного театру, не звикають до одних і тих самих режисерів, а можуть «кочувати» в інші театри та трупи. І трупі цікаво коли приходить новий актор, а цього разу — актриса. Молодь Театру на Подолі була щаслива, що їй випала можливість грати разом з Наталією Сумською. І для Наталії В’ячеславівни це теж виклик. Хоча до цього вона вже мала спільні проєкти з Віталієм Малаховим, але це були проєкти на сцені Театру Франка.

Раніше ми вже працювали разом з Максимом Максимюком, а цього разу мав можливість працювати з популярними акторами Романом Халаімовим, Сергієм Сипливим та корифеєм Театру на Подолі Олександром Данильченком.

Також на сцені хор (молоді актори Юрій Феліпенко, Костянтин Темляк, Євген Ковирзанов, Артем Каратаєв, Артем Штуца, Кирило Карпук), який то вимагає, то просить у царя Едіпа вирішити якісь їхні людські проблеми. Їх саме шість. У п’єсі говориться, що Едіп колись убив на дорозі шістьох людей, серед яких був і його батько. 6 хористів це істоти, які реагують тільки на світло. У Софокла хор спонукає Едіпа до якихось вчинків, але при цьому він не втручається в саму сюжетну дію, хоча й створює певну атмосферу, певну стилістику.

Хочу похвалити художницю-постановницю Анну Шкрогаль. Це молода людина яка нетрадиційно і по-сучасному мислить. Це була її дебютна робота в театрі і виконали вона її прекрасно. Якщо Анна буде працелюбною, то, впевнений, її чекає велике майбутнє.

Крім сценографії Анна працювала і над костюмами. Була мета поєднати історичні паралелі з сучасним стилем молоді. Тканину обрали спеціально під фактуру декорації. У кожного костюма є світловипромінюючі елементи. Вважаю, що у виставі найкращі костюми, якщо вони грають разом з декораціями, а не просто є елементом одягу. Думаю, що у нашій постановці це вдалося.

Під час роботи на виставою ми сиділи у темряві і репетирували при свічках і ліхтариках. Отож, деякі речі будемо доробляти, можливо щось трохи змінимо. А сама вистава вже має жити своїм життям, існувати для глядачів та акторів.

У цьому театральному сезоні готую дві прем’єри. 8 березня плануємо вперше показати виставу «Візит» за п’єсою Фрідріха Дюренматта у Театрі Франка, де головну роль виконуватиме Наталя Сумська. Далі працюватиму над постановкою за творами Миколи Хвильового. Об’єднаю три оповідання під спільною назвою «Санаторійна зона». Думаю, що це буде у Театрі на Подолі. А в наступному театральному сезоні, якщо все складеться добре буде робота над «Королем Ліром» у Театрі Франка.

— Давид Петросян — потрясаючий молодий режисер, який точно знає, чого хоче в цій професії, — продовжив розмову виконавець ролі Едіпа, заслужений артист України Олександр ДОВЖЕНКО. — З кожним роком він набирає обертів, з кожним разом з ним працювати все цікавіше і цікавіше. Давид неймовірно ретельно підходить до роботи, завжди створює атмосферу творчості, дуже добре чує актора. Репетиції — дуже важкий творчий процес, але працюватиму з ним ще стільки, скільки у нього вистачить нервів працювати зі мною, а в мене з ним (усміхається).

Звісно, бачив виставу «Цар Едіп» з Богданом Ступкою в головній ролі. І нова вистава була для мене певним викликом. Це роль, яка є великим щаблем. До неї не можна підійти не дуже підготовлений. Думаю, що вже можу спробувати цю роль у свої 46 років, приблизно стільки ж було царю Едіпу, коли відбувалися ці події.

Зустрілися з Давидом Петросяном влітку. Саме цього дня ми сиділи в кафе з виконуючим обов’язки художнього керівника нашого театру Євгеном Свиновим (зараз театр очолює Богдан Бенюк, і саме це перша прем’ємра, яка відбулася за час його керівництва театром) і думали над тим, яка прем’єра буде наступною. Зовсім випадково до нас зайшов Давид. Він сказав, що працює над «Царем Едіпом». Ми перейнялися цією історією і того ж вечора вирішили, що це має відбутися саме в нашому театрі і саме з Давидом, який приніс готову концепцію вистави.

Було досить великою авантюрою, у хорошому смислі цього слова, запросити до нашого театру Наталію Сумську. Дуже смілива думка поєднати два різних театри. У кожного театру є своя трупа, яка живе за своїм парканом. А ми з Давидом переконані, що ці паркани сьогодні треба знищувати. Актори мають вільно пересуватися по різних театральних майданчиках.

Для театру це великий досвід, коли до нього приходить інший актор. Для глядача це можливість ходити на вистави за участю улюбленого актора по різних театрах, знайомитися з іншими трупами.

Давид не вперше працює в нашому театрі, добре знає трупу. Але молодь стала для нього справжнім відкриттям. Хор у виставі — це дуже специфічна і копітка робота. Це не масовка, у кожної людини, яка присутня на сцені, певна роль. Робота, яку молоді актори зробили разом з Давидом, просто неймовірна. Дай боже їм великих ролей. Але саме з таких ролей починається кар’єра, коли ти з маленької історії можеш зробити індивідуальність.

Особисто ж я ніколи не буваю задоволеним своєю роллю. Коли актор починає бути задоволеним, то йому можна йти з професії. Тому що на цьому закінчується творчий пошук, рух вперед. Але я задоволений творчим процесом і дуже люблю цей процес. Думаю, що вистава набуватиме нових рис, інших кольорів. Це буде цікаво і глядачам, і нам, акторам.

Хотів би подякувати Збройним Силам України. Тільки завдяки їм ми можемо сьогодні підтягувати культурний фронт до художнього рівня, творчо представляти нашу країну в різних іпостасях. Низький уклін нашим воїнам.

Фото Сергія ГАВРИШКЕВИЧА.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».