Андрій ДЕМИДЕНКО: «Мелодію життя ми пишемо самі!»

Сьогодні Андрій Петрович — наш гість.

— Як для Вас почалася повномасштабна війна з Росією?

— Із зневірою і трагічним внутрішнім відчуттям історії мого батька-фронтовика. Зателефонував хтось зі знайомих письменників, сказав, що бомблять… Знаю Росію не тільки з історії, а й з нинішньої практики її антилюдей, скільки вони пролили крові навіть свого народу, щоб привернути увагу до своєї циклопної влади. Я зрозумів, що це трагедія надовго, як надовго нечуване героїчне випробування для України.

Буквально з перших днів чим міг допомагав знайомим хлопцям, які були безпосередньо залучені до передової. Зустрів тривожно, з вірою в Бога і Україну, що наша країна, яка крім добра і миролюбства нікому іншого нічого не приносила, має вистояти у цій смертоносній боротьбі.

Перші місяці був відрізаний від своїх. Територіально перебував у страшному трикутнику — недалеко від Бучі, Ірпеня й житомирської траси. Весь цей час — ні електрики, ні будь-якого зв’язку…Майже день і ніч гули вибухи. Ворожа розвідка зайшла до нашого дачного кооперативу… Міст через річку Ірпінь вже був підірваний .І повернутися до Києва ніяк не міг. Творчість у ті дні не йшла у мізки.

Дякую долі, що залишився живим, а то, як потім стало відомо, ТБ, інтернет вже мене поховали… Почав думати: треба щось робити. Для всіх зрозуміло, поки є Київ — є Україна, є її свобода. Став ретроспективно згадувати, що написано про Київ, зокрема, у поетичному жанрі крупних форм, поем. Що створено про різні його історичні часи. Виявилося: майже нічого. Захотілося у метафорично-філософській поетичній формі поєднати часи й події, століття та епохи Києва й українських земель із днем сущим. Ставив перед собою завдання показати справжню силу й велич нашого духу. Давайте будемо відвертими — московські посіпаки завжди принижували Київ. Прагнули зробити з нього васала по славі, по значенню, по історичних звитягах. Мовляв, Москва це Москва, а Київ — столиця її окраїни…

Я сів за стіл і, як не дивно, почав продуктивно працювати. На ходу знаходив форму. Буквально за кілька днів написав цю унікальну поему «Я- Київ! Я- серце свободи!», де об’єднав різні історичні часи аж до тепер, де Київ постає в усій своїй величі і своїх справжніх трагедіях та своїй патріаршій мудрості.

Як показала презентація поеми, вона заполонила серця не тільки українців, а й людей за кордоном. За кілька місяців була перекладена англійською та італійською мовами, нині готується переклад німецькою. Американські ЗМІ зазначили, зокрема, що поема Андрія Демиденка «Я — Київ! Я — серце свободи!» — це духовний Хаймарс, апогей духу свободи і людської нескореності. І не лише національний, а й цивілізаційний. Його мають почути серця континентів. Я не знаю тих, кого б вона не потрясла.

«Так феноменально передати, поетично зібрати воєдино події, дати, століття, епохи

Такого в нас не було. Це унікальний витвір великого українського поета. Це поетично-духовна бомба для всього світу. Слово в ній настільки розумне, обширне, дієве, сконцентроване, сповідальне, що гріє всі серця і скликає у спільний порив всі патріотичні чуття нашого несхитного українського народу і духу", — Анатолій Паламаренко, Герой України.

«Прихиліть своє серце і слух до сьогодення. І прислухайтесь — і ваш дух зросте і укріпне, зачувши позачасове Слово-зброю, Слово-набат, Слово-істину першолінійного українського поета Андрія Демиденка», —Павло Мовчан, поет-класик, очільник Всеукраїнського товариства «Просвіта».

Після цього почалася робота над відеокліпом. На натхненно прочитану автором поему міжнародні кліпмейкери створили безцінний історичний відеокліп, який так і називається «Я — Київ! Я — серце свободи!» Його може побачити і почути на YouTube кожен українець.

До речі, у видавництві «Дніпро» зараз готується міжнародне видання поеми з цією ж назвою — вийде українською та англійською мовами з прекрасним оформленням. Один з розділів буде з відгуками не лише українських, а й закордонних читачів. Як написав один відомий італійський композитор: «Для мене ця поема — це святі слова, бо вони роблять людей українськими патріотами»

Разом з тим вдихнув своє життя епічний кліп «Поле моєї пам’яті» на однойменну поетичну мою композицію з неперевершеною музикою Володимира Якимця (Пікардійська терція).Це великий твір-реквієм пам’яті всіх тих українців, які загинули в роки голодоморів і Другої світової та нинішньої визвольної війни. .Найстрашніше, коли стоїть питання: бути чи не бути Україні.

Серце весь час у кревній напрузі. Кревному болі. Іноді навіть зневірі. Але нам нічого не залишається як перемогти, аби вберегти себе і Україну. Ніколи Україна ще не мала такого авторитету і такої всесвітньої пошани як сьогодні.

Щедро втішений, що поему «Я — Київ! Я- серце свободи» американці запропонували назвати «Гімн свободи». Адже ми сьогодні захищаємо не лише Україну, а й увесь світ.

—Пишете нові пісні?

— Так, з"явилися. Три пісні. Вони глибокі, філософські. Одну з них притримую — не випускаю, жду щоб дочекалася більш переможного моменту, коли люди зможуть повертатися додому. От тоді твір і вибухне. Не розумію і обурююсь, як можна писати про Перемогу, ще не маючи її. Написати, звичайно, можна. Але настільки це буде істинно, відчуте нутром, а не фантазією авторів, наскільки справедливим і чесним це буде по відношенню до народу, до її героїв, до самої Перемоги. Справжнє мистецтво так не твориться!

— Розкажіть будь-ласка про книжку «Київський зошит»?

— Вона виграла конкурс на найкращий поетичний рукопис книги про Київ. Мала за бюджетний рахунок вийти ще наприкінці 2021 року. Але грошей у бюджеті не заходилося, тож побачила світ лише в цьому році.

Ви питаєте чим цінне це видання. Та хоча б тим, що це перша поетична книга про Київ, яку створив не великий колектив поетів, а лише один творець. У передмові академік Микола Жулинський зокрема зазначає:

«Це майже сто оригінальних віршів і дві філософські поеми єдиного, а не колективного автора. Це засвідчує унікальність і безпрецедентність цього знакового й очікуваного видання. Не кажучи вже за його поетичні відкриття і художньо- історичну значимість. …"Київський зошит» вростає в душу і помисли".

Тут я абсолютно по-новому дивлюся на Київ, і ті, хто її прочитає, освідчаться йому зовсім іншими очима. Взяти, приміром, «Нічну столицю» — короткий вірш. Та скільки в ньому ніким непочутих до цього думок і емоцій:

«Ніч над Дніпром

Рахмана і пишна.

На березі ночі —

Розсідлана тиша.

І чути плесам

Нічної столиці,

Як моляться тиші

Церковні дзвіниці…"

У Києві дійсно красива Дніпровська набережна, особливо у центрі града-велетня. Та вона зовсім не розрекламована, майже не оспівана, не обласкана митцями. Вирішив ліквідувати таку прогалину і відкрити киянам й гостям столиці захоплюючі принади цієї перлини:

«На набережну Києва прийди,

Де шепіт хвиль дніпровської води

Цілує київські причали

І обрій з небом повінчались,

І лине вітер — свіжий, молодий.

Де плин Дніпра вдихає широчинь

І п’є — не вип’є далей синь.

Тут сонця ніжний бриз

І паруси чаїних крил —

Усе зійшлось перед очами.

І ти плюєш на біг авто!

Й зелені арфи круч —

У тебе за плечами.

На набережній Києва ми з вами,

Де, забуваючи Париж,

Прогулювавсь Кусто".

Кожен вірш книги має своє обличчя і образну систему. Як і багато киян я дуже люблю мальовничу Пущу-Водицю.

«Весна в Пущі-Водиці»

«Ліс перший вчуває весну.

Весни пришестя. Не відлигу.

Її першими у проталинах снігу

Під оплески

Тишини

Зустрічають проліски —

Білі

Ангели

Весни".

Київ — не тільки знаменитий тим, що це матір слов’ян. У ньому проживало і мешкає нині багато відомих людей, особистостей. Читаючи вірш, мимоволі бачиш поруч з собою того творця, якому він присвячений. Відчуваєш його дух, думки, навіть голос.

«За думами — до Кобзаря»

Ну, що про нього не тренділи.

Віками йшли на його лов.

Але поет — він мега-соло!

І світ поета — не зборов.

Тож дмуть

В його вітрила

Весносили!

Бо без поета світ —

Не здійснена любов.

Бо мов

Зерно в ріллі,

В нім проростає Слово.

І не вбити поета

Ні холодним булатом,

Ні свинцевим дуплетом,

Ані із арбалета

Не спинити стрілі.

Бо поет — веснокрил!

Бо поет — весновир!

Бо поет - веснояр

В тисяч літ

На чолі!

Бо який ти поет,

Коли меч у чохлі?"

— Будь-ласка, кілька слів про презентацію цього видання.

— Вона відбулася на запрошення Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної Академії Наук України. Викладачі і студенти захотіли, щоб презентація відбулася саме в актовій залі червоного корпусу. Між іншим, для проведення мистецької акції це — найсвятіше в Україні місце, де і дотепер стіни дихають кроками та енергетикою Тараса Шевченка, який неодноразово сюди заходив. На той час тут була церква.

Під час презентації відбувся концерт легендарних зірок, виступи яких були присвячені моїй творчості. Варто було поглянути на ті духовно осяяні обличчя, на ту неймовірну атмосферу, що панувала в надихаючій залі.

Після концерту народна артистка України, екс-прима-дикторша УТ Тамара Стратієнко захоплено поділилася: «Потрясаюче! Можливо тільки раз чи два в житті отримувала таку насолоду. Можливо й не варто було переривати виступи шаленими оплесками, аби не зупиняти, не переривати святі почуття від святої поезії.»

Під час війни концерти стали коротшими. Зазвичай, трохи більше години. А тут — три з половиною години промайнули як одна хвилина. Я щасливий, що на сцені були не просто великі митці, а мої друзі.

Маестро художнього слова, Герой України Анатолій Паламаренко прочитав, як може тільки він, її величність поему «Я — Київ! Я — серце свободи!». Спеціально з Америки, покинувши все, прилетіла сама Оксана Білозір, яка, звісно ж, співала знамениту на весь світ «Україночку», а також мою разом з композитором Олександром Злотником прекрасну, як сама Україна, пісню «Я твоя кровинка».

Концерт показав, що у нас є світові перлини-самородки. І не просто по тембральному наповненню та по своїй самобутності, а ще й по неймовірній експресії, неймовірній силі. Саме так геніально співав народний артист України, багаторічний соліст Національної опери Олександр Гурець, який зібрав неймовірні овації. І ці оплески звучали з самої глибини людської душі.

Тут же зворушливо і образно читав мої вірші знаменитий актор, один з героїв легендарного фільму «В бій йдуть одні старики» Леонід Талашко.

Неперевершено чарував геніальний диво-скрипаль, який, як кажуть, перед тим як вийти із за куліс, тихо розмовляє зі своєю скрипкою і цілує її смичка. Це—Кирило Стеценко, знаменитий внук великого композитора України Кирила Стеценка.

Національну спілку письменників України на презентації представляв її голова Михайло Сидоржевський. Він акцентував, що сьогодні дуже бракує таких видатних митців як Андрій Демиденко. Та презентація підтвердила, щ о Спілка живе і має чудових представників у мистецькому світі.

Свою всенародну популярність і любов мистецьки підтвердив Іво Бобул. Він розпочав свій виступ всіма знаним хітом «Місячне колесо» на музику Олександра Морозова. Прозвучала також надзвичайно популярна в Україні та за кордоном наша з Морозовим «Скажу вам дочки і сини». Подарував і схвильовану прем’єру пісні «Яке це щастя!» на музику Генадія Татарченка, яку записав буквально за кілька днів до цього.

До речі, Іво Бобул, к оли жив у Чернівцях, співав лише темпову естраду. Та саме я і незабутній композитор Іван Карабиць стали його хрещеними творчими батьками, бо зачувши його голос, написали мега-пісню «Моїй Україні», яка й вивела на всеукраїнську дорогу. За часів президентства Леоніда Кучми ця пісня була головним рупором мистецького спротиву владі. Та найбільше співака утвердила в народі «Душі криниця».

Потім виступив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. Він зворушливо подякував за вірш «Я репортер! Я журналіст!», що був покладений на музику й став офіційним гімном журналістів України, за гімн, що так розбурхав делегатів Конгресу Міжнародної федерації журналістів Європейських країн, який проходить раз на три роки. Виступав і я, прочитав чимало своїх віршів.

Теплими спогадами і словами відгукнуся про мою книжку знаменитий літературознавець і критик Михайло Наєнко. А директорка мистецько-естетичного центру університету Надія Максименко сказала, що за останні двадцять років у них такого рівня концерту пригадати непросто. Важливо і повчально, що свої творчі вечори тут проводили Максим Рильський, Михайло Грушевський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Іван Драч.

Зізнаюся, я не робив ніяких оголошень. Але людей зібралося, як то кажуть, повнісінька українська хата.

— На завершення нашої розмови хотілося б почути про Ваші творчі плани.

—Найперше. Зробити все для нашої Перемоги над найлютішим злом.

Також до Дня Незалежності у видавництві «Дніпро» виходить поетична книга «З твого цвіту і грому» — вона моє духовне кредо. У книзі дві передмови — Віктора Ющенка і академіка Дмитра Степовика, де він характеризує мої надбання — мені і моїм дорогим шанувальникам дуже приємно чути таку оцінку від легендарної особистості: «Велика значущість його кожного вірша, кожного слова, кожної літери».

Готую сценарій документального кінофільму про українців —полеглих і живих наших воїнів-героїв. Поки живе Пам’ять — живе і народ. Незмінні також живі концерти та творчі вечори на підтримку ЗСУ.

І хай для всіх вас на сам кінець нашої зустрічі — на сьогодні і назавжди — буде

в дарунок чи не найулюбленіша моя поезія

ЛЮБИ ДО ЗАБУТТЯ!

Прем’єра

Люби до забуття

Світання й зорепад.

Біжить-біжить життя

Крізь гомін естакад.

Не прийде вороття

До нас, як в зелен-сад.

Люби до забуття,

Що не вернуть назад.

А спомини життя,

Мов хроніка в кіно.

Люби до забуття,

Допоки нам дано.

І перше почуття

У спомини візьми.

Люби до забуття —

Тоді щасливі ми!

І дзвоном своїх справ,

І голосом молитв,

Щоб світові сказав,

Що є ти на землі.

В гармонії буття

О мудрість перейми.

Мелодію життя

Ми пишемо самі.

Слава Україні!

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».