23 травня – День Героїв. Історії сучасних героїв, які після 24 лютого стали на захист України

Сьогодні Україна як держава й українці як суспільство докладають зусиль, щоб віддати щиру шану героям, які поклали своє життя за волю і соборність країни у сучасній російсько-українській війні, та щоб пам’ять про них була живою. Ми згадуємо всіх поіменно, розповідаємо історії їхнього життя, називаємо на їхню честь вулиці та встановлюємо пам’ятні знаки. Тому що усвідомлюємо, що завдячуємо їм можливістю продовжувати жити у своїй державі.

Імена та історії людей, які героїчно стали на захист країни від повномасштабного російського вторгнення, ми ще дізнаємося і фіксуємо в ході цієї кровопролитної війни. Момент гідного всеохопного пошанування ще попереду, після остаточної перемоги над російським агресором.

Проте станом на 23 травня за період з 24 лютого 2022 року сотні військових відзначені державними нагородами за відсіч агресорові. Щонайменше 147 станом на 22 травня були нагороджені найвищою державною нагородою «Герой України», з них — 75 посмертно.

Окремі історії військових, які стали на захист України після широкомасштабного вторгнення РФ, розповідаємо у День Героїв.

25 лютого на Київщині 33-річний танкіст з Волині Олександр Лук’янович разом з екіпажем знищив до тридцяти одиниць ворожої техніки. Бій тривав понад дві години. Ворожі сили переважали, та до такого опору, схоже, вони готовими не були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…

Олександр Володимирович Лук'янович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району на Волині. Роками працював електриком на залізниці, але 2021 року вирішив іти у військо і став солдатом-танкістом 14-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Був одружений, виховував двох дітей.

2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександрові присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Десятки одиниць знищеної ворожої техніки, взяті в полон вороги, відбиті атаки та врятовані життя побратимів — так проявив себе 32-річний полковник Віталій Кучерявий та очолюваний ним прикордонний підрозділ.

Віталій Вікторович Кучерявий народився 7 серпня 1989 року в с. Водяне Шполянського району Черкаської області. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького.

Віталій був начальником відділу КПВВ «Щастя» Луганського прикордонного загону. У ході повномасштабного російського вторгнення в Україну загін під командуванням Віталія Кучерявого вступив у бій 24 лютого 2022 року. Тривалий час підрозділ успішно відбивав атаки ворога. 13 березня близько 6-ї ранку Віталій Кучерявий загинув під час бою від артилерійського снаряда.

10 березня, за три дні до загибелі, був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А вже 17 квітня за здійснення особистих героїчних вчинків, відвагу і самовідданість, виявлені під час виконання завдань з охорони та оборони державного кордону, указом Президента України полковникові Віталію Кучерявому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Командир механізованого взводу окремого мотопіхотного батальйону Владислав Українець загинув у перший день повномасштабного вторгнення російської армії 24 лютого. На Херсонщині під час прориву на Антонівському мосту молодий лейтенант ціною власного життя прикрив відхід побратимів.

Владислав Петрович Українець народився 5 грудня 1999 року у Хмільнику Вінницької області. Кадровий військовий, він закінчив Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області у 2016-му та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2020-му. Після випуску служив командиром механізованого взводу у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Брав участь у бойових діях на сході України.

За пів року до вторгнення, у серпні 2021-го, Владислав одружився. А кілька місяців тому вони з дружиною дізналися, що чекають дитину.

2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владиславу Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Денис Прокопенко очолив Окремий загін спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України у 2017-му.

Офіцер, підполковник Прокопенко є випускником факультету германської філології Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Викладач англійської мови», водночас займався спортом. Воює з 2014-го. До призначення командував в «Азові» взводом і ротою. У серпні 2019 року на столичному Хрещатику тоді капітан Прокопенко отримав із рук Президента України Володимира Зеленського орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Ще бувши ротним, Денис виклав своє ставлення до війни з путінським рашизмом так: «Я вважаю, що ми досить міцні, щоб кров’ю і потом відвойовувати нашу землю, а не йти на якісь подачки від Росії. Нам не потрібна як подарунок земля, що і так належить нам. Це неправильно. Ми повинні відстоювати свою землю і не маємо права віддавати Донбас в жодному разі…»

Між іншим, Денис Прокопенко — потомок етнічного карела, який чудом уцілів у Зимовій війні 1939–1940 рр., тому для нього захист України — справа особиста: «Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля. У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совка… Уявляєш, що таке втратити свою родину? Тобто, всі його брати загинули, рідня…» (з матеріалу кореспондента «АрміяInform» Сергія Коваленка).

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі 19 березня 2022 року Денису Прокопенку присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».

Кирило Верес прийшов на російсько-українську війну від самого початку. Він –один з тих, хто навесні 2015 затримував російських військових ГРУ Олександрова та Єрофєєва. Їхнє затримання стало прямим доказом безпосередньої участі російських військових у війні проти України.

Після затримання російських диверсантів Кирило збирався у відпустку, але отримав поранення, тож пообіцяв помститися ворогу.

Він пішов служити в 54 бригаду і там створив К-2 — групу, яка не просто нищить ворога, а й знімає це на відео під музику. Нині майор Кирило Верес очолює один з підрозділів окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи.

Військова справа для Кирила — це родинна історія. Його прадід Микола Володимирович воював під час Першої світової, а загинув у Другу світову в 1943 році, він похований у братській могилі на Київщині. Дід — технік-лейнтенат, пройшов Другу світову війну. На війну відправився у 1941-му році, був командиром паркового взводу.

За вміле керівництво підлеглими, відвагу, мужність та професіоналізм у боях 4 квітня 2022 року Кирилу Вересу присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка»

Інтернет-банери за 2021 рік з думками героїв минулого та сучасності про те, що таке героїзм

Інтернет-банери за 2020 рік, які розкривають зв’язок між поколіннями борців за волю України

Довідково

Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові. Дату 23 травня обрали не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 травня 1938 та 25 травня 1926 року були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.

Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху. Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Русі, козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.

Після 1991 року свято стало набувати популярності, особливо на заході України. Наразі цей пам’ятний день не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо, з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією.