Що вирішив Мадридський саміт НАТО

Головним підсумком Мадридського саміту для НАТО стало ухвалення нової стратегічної концепції альянсу — його своєрідної конституції, яка описує цілі, завдання та взагалі сенс існування.

Попередню редакцію концепції було прийнято далекого 2010 року — у зовсім іншому світі, в якому ще не було анексії Криму та конфлікту на Донбасі, не кажучи вже про нинішню війну Росії з Україною.

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг — тоді прем'єр-міністр Норвегії — згадував, що в Лісабонському саміті альянсу, на якому ту концепцію схвалили, брав участь і президент Росії Дмитро Медведєв. У тій концепції, Росія була названа стратегічним партнером НАТО, співпраця з яким «оптимально відповідає» інтересам альянсу. Та концепція жодного разу не згадує про Китай. Одним словом, ще до початку війни в Україні вона безнадійно застаріла.

Як відомо, можливо, невідповідність основного документа НАТО реальній обстановці «на землі» стала однією з причин, через які ще три роки тому президент Франції Еммануель Макрон констатував у альянсу «смерть мозку».

Нова редакція стратегії повертає НАТО до реальності — Йенс Столтенберг назвав її «програмою НАТО для майбутнього — небезпечнішого та конкурентнішого світу». І на цьому світі Росія, очевидно, не може вважатися стратегічним партнером альянсу.

«Наші відносини з Росією зараз найгірші з кінця холодної війни, і немає сумнівів, що відповідальність за це лежить на Росії», — заявив на Мадридському саміті генеральний секретар НАТО.

У новій стратегічній концепції Росію безперечно називають «найзначнішою і найпрямішою загрозою для безпеки союзників, а також для миру та стабільності в євроатлантичному регіоні».

Що стоїть за цими словами? З одного боку, НАТО не лізе на рожен і констатацію «кінця стратегічного партнерства» не можна прирівнювати до початку нової холодної війни.

«НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози для Російської Федерації. Ми продовжимо згуртовано та відповідально реагувати на російські загрози та ворожі дії… Проте, як і раніше, готові підтримувати відкриті канали зв'язку з Москвою», — йдеться у прийнятій на Мадридському саміті концепції.

Насправді ж, констатують джерела Бі-бі-сі в НАТО, жодних контактів із Москвою немає після того, як у жовтні минулого року Росія закрила своє представництво при альянсі.

«Для екстреного зв'язку нам запропонували використати посла Росії у Брюсселі, але зустрічі з ним не були плідними», — констатує джерело Бі-бі-сі, яке працює в НАТО.

У цій ситуації відповіддю альянсу на нову реальність стало значне збільшення чисельності сил швидкого реагування — підрозділів, які постійно готові для швидкого розгортання на можливому театрі військових дій. Сьогодні очевидно, що таким театром НАТО вважає «східний фланг» — Польщу та країни Балтії, які мають сухопутний кордон із Росією.

З нинішніх 40 тисяч військовослужбовців чисельність цих підрозділів уже до наступного року буде доведена до 300 тисяч. Важливо розуміти: всі ці 300 тисяч солдатів та офіцерів не будуть постійно перебувати біля кордонів Росії. На кордоні буде лише частина контингенту — на ротаційній основі. А решта підрозділів розміщуються у своїх країнах, але перебувають у постійній готовності до перекидання.

При цьому на території держав «східного флангу» НАТО будуть розміщені склади палива та боєприпасів, техніка та озброєння, які дозволять максимально ефективно захистити ці країни від можливої ​​загрози.

Окремий, хоч і пов'язаний із цим процес — нарощування американської військової присутності в Європі. Додаткові сили армії США з'являться в Іспанії, Великій Британії, Румунії та країнах Балтії. А розміщення у польській Познані постійного штабу 5-го корпусу армії США президент цієї країни Анджей Дуда назвав одним із найважливіших рішень саміту та успіхом польської дипломатії.

Офіційна Москва відреагувала на ці новини стримано — якщо не брати до уваги таку реакцію розміщення в офіційному «Твіттері» «Роскосмосу» супутникових знімків мадридського виставкового центру, в якому проходив саміт НАТО та його точних координат.

Формально саміт не приймав жодних проривних рішень щодо Києва, але тінь війни, що триває, лежала на практично всіх питаннях, які обговорювалися в Мадриді. Адже якби не масштабне вторгнення Росії в Україну, нова стратегічна концепція НАТО, найімовірніше, мала б зовсім інший вигляд. Альянс не обговорював би відправку на свій східний фланг тисяч військовослужбовців, і Швеція з Фінляндією навряд чи навіть замислювалися б про відмову від нейтралітету.

Президента України Володимира Зеленського було запрошено на саміт у Мадрид — і він узяв у ньому участь, щоправда, з відеозв'язку.

Ставлення нинішньої української влади до НАТО важко назвати однозначним. Фактично у спадок від попереднього президента Петра Порошенка Зеленському дісталося закріплене у конституції прагнення Києва вступити до НАТО. Але саме цим пунктом українська влада виявилася готовою пожертвувати невдовзі після початку російського вторгнення.

Українські пропозиції щодо завершення військових дій, розроблені наприкінці березня — також відомі як «Стамбульське комюніке», містили зобов'язання Києва відмовитися від інтеграції до НАТО в обмін на якісь «гарантії безпеки» від найвпливовіших держав світу.

Незабаром після публікації цього комюніке українська влада почала активно критикувати НАТО у публічному просторі: мовляв, не дуже воно нам і потрібне. Вже тоді така політика зіткнулася з нерозумінням експертної спільноти. Але невдовзі, коли стало зрозуміло, що реалізувати план, викладений у «Стамбульському комюніке», нереально, українська влада «перевзулася» і знову почала стверджувати, що НАТО є найсильнішим альянсом на планеті, і Україна, звичайно ж, хоче до нього приєднатися.

Ось і на Мадридському саміті глава української делегації, заступник глави офісу президента Ігор Жовква заявив, що «ніхто не знімає з порядку денного євроатлантичну інтеграцію України». А за попередні заяви офіційного Києва він відповідати не може, тому що у підготовці «Стамбульського комюніке» участі не брав.

Так чи інакше, напередодні саміту представники української влади намагалися досягти максимально вигідних для Києва формулювань у новій редакції стратегічної концепції альянсу. Міністр оборони України Олексій Резніков заявляв, що в цьому документі обов'язково має бути згадана Україна, причому у міжнародно визнаних кордонах — тобто з Кримом та всім Донбасом. Без такої згадки, переконував Рєзніков, альянс послабить сам себе, оскільки заохочить країну-агресора до нових актів насильства.

В результаті бажаного Резнікова формулювання в концепції так і не з'явилося. Проте там з'явилося посилання на рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року — тоді альянс заявив, що в невизначеному майбутньому Україна стане його членом.

І хоча, на розчарування українських спостерігачів, у стратегічній концепції не з'явилося посилання на те, що колись Київ зможе приєднатися до НАТО за прискореною процедурою, без виконання плану дій щодо членства, як це щойно сталося з Фінляндією та Швецією, голова української делегації Жовква зазначив, що загалом задоволений результатами Мадридського саміту.

Адже, окрім — нехай і багато в чому формально, — відкритих дверей для України цей саміт приніс Києву ще кілька нехай і не проривних, але цілком позитивних результатів.

Лідери країн-членів НАТО схвалили розширення обсягів військової допомоги, яку Альянс надає Україні. Специфіка ситуації полягає в тому, що альянс як організація допомагає Києву виключно нелетальним обладнанням — антидроновими системами, аптечками чи паливом, — конкретні озброєння мають право постачати Україні окремі країни, що входять до НАТО.

Співрозмовник Бі-бі-сі зі штаб-квартири НАТО розповів, що на даний момент обсяги наданої Україні альянсом допомоги становлять 22 млн. євро, схвалено допомогу ще на 40 млн. євро і в процесі узгодження проекти сумарним обсягом понад 300 млн. євро.

Водночас, будь-яка з країн НАТО може скористатися майданчиком саміту для того, щоб розповісти про власну програму допомоги Україні. Так, наприклад, зробив президент США Джо Байден і проанонсував новий пакет військової допомоги Києву обсягом 800 млн. доларів. Очікується, що до нього увійдуть важкі артилерійські системи, контрбатарейні радари та — саме про це регулярно просить своїх західних колег Володимир Зеленський — сучасні системи протиповітряної оборони.

Крім того, в НАТО обговорюють план повного переведення України на озброєння стандартів НАТО — це називають неминучим через фізичне зношення зброї радянських зразків і обсяги постачання озброєння з країн альянсу, що збільшуються. Джерело Бі-бі-сі припустило, що цей перехід може загалом завершитися протягом найближчих п'яти-шести років.

Втім, зазначає співрозмовник Бі-бі-сі, Україна і так може вважати цей саміт історичним для себе, враховуючи ту одностайну підтримку, яку вона отримала в Мадриді.

Начебто на підтвердження цієї тези генсек НАТО Йенс Столтенберг пообіцяв, що альянс надаватиме Києву підтримку так довго, як буде потрібно для перемоги України у війні проти Росії.