Волинь 1940-х: трагедія чи закономірний результат польської колонізаторської політики 1920−30-х років?
Драматичні події періоду гітлерівської окупації на Волині в нашій історіографії називають «Волинською трагедією».
Натомість поляки вживають словосполучення «Волинська різанина», акцентуючи увагу саме на конкретних проявах насильства для політизації проблеми на різних рівнях. Ми маємо чітко розуміти, що події на Волині початку 1940-х будуть використовуватися націоналістичними силами Польщі не для пошуку історичної справедливості, а як інструмент постійного геополітичного тиску на Україну. Тому саме в цьому контексті мусимо й ми дивитися на ці події та випрацьовувати свою україноцентричну оцінку, щоб не лише рефлексувати на чергові закиди польських радикалів, а й мати свою чітку наступальну позицію з цього питання. Якою вона може бути — говоримо з незалежним дослідником історії України Сергієм Коваленком.
«Волинську трагедію» треба називати «Волинським конфліктом» — так буде більш точно щодо подій, які мали місце в 1943−44-х роках на Волині. Про це заявив незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко в програмі «Історичні портрети».
«Справа в тім, що події, які відбулися на початку 1940-х стали кульмінаційним моментом тих процесів, що відбувалися упродовж попередніх двадцяти років. Це і насильницька полонізація українців, і так звана пацифікація, і спеціальні концтабори для українців. Природно, що рано чи пізно проблема мусила б прийти до своєї логічної розв’язки, а оскільки за двадцять років зла накопичилося чимало, то й фінал цих процесів був драматичним. Отже, йдеться про тривалий конфлікт між українцями й поляками, який став результатом агресивної етнонаціональної політики польської держави щодо українців. Нині ж певні кола польського політикуму намагаються розіграти „волинську карту“ в своїх інтересах, нехтуючи історичними фактами, історичною логікою та принципами історичної справедливості», — наголосив Сергій Коваленко.
Історик також додав, що зі сторони Польші питання Волинського конфлікту виглядає не як бажання встановити історичну справедливість, а намагання заробити політичні дивіденти, політизуючи це питання та користуючись нинішньою слабкістю України. Сергій Коваленко зокрема говорить: «Зверніть увагу: поляки постійно намагаються розіграти „Волинську карту“ щодо України, але водночас мовчать про розстріли польких офіцерів московитами в 1940-му році. Московити ж зі скрипом визнали, що це їхніх рук справа, то чому поляки не звертаються до Кримінального Суду в Гаазі з позовом до рф, бо згідно Женевської Конвенції 1907-го року дії московитів підпадають під визначення воєнних злочинів, але поляки цього не роблять, бо очевидно бояться наслідків від московії, а на Україну намагаються тиснути всіма доступними способами.»
