Операція «Farewel» (доповнено)

Сьогодні усі українці спостерігають за протистоянням США, Англії і Росії та змаганнями їхніх спеціальних служб за отримання якогось впливу на інші країни., під час не притримуватись якихось моральних принципів.(Нажаль, робота спеціальних служб, на відміну від збройних сил, не передбачає дотримання моральних принципів!).

Сьогодні усі українці спостерігають за протистоянням США, Англії і Росії та змаганнями їхніх спеціальних служб за отримання якогось впливу на інші країни., під час не притримуватись якихось моральних принципів. (Нажаль, робота спеціальних служб, на відміну від збройних сил, не передбачає дотримання моральних принципів!).

Майже 35 років тому у березні 1983 року президент США Рональд Рейган в своєму виступі назвав «імперією лиха», а також «центром Лиха у всьому світі», наполягав на аморальності радянського режиму.

До сьогодні, ми впевнені, що основна маса українського народу не знає і не розуміє, що спонукало Р. Рейгана зробити таку заяву, чому до нас і досі ставляться як до людей, спроможних здійснювати аморальні вчинки навіть по відношенню до друзів і, на решті, чому ж зруйнувався СРСР?!

Відповіддю на ці питання є наша публікація, чомусь маловідомої інформації про здійснення чудової високопрофесійної операції французької спецслужби, яка визнана усіма спеціальними службами світу тріумфом!

Про цю операцію розповів бувший шеф DST Марсель Шале і вона було надрукована у французькій газеті «Le Point», відомим французьким режисером здійснена постанова фільму. У російському друку були розміщені матеріали в міжнародній газеті «Таємні матеріали», № 10 за май 2010 року, але у нас до цього часу все це було таємницею.

Це сталося на початку 1980 -х років. Розвідувальні органи Франції завербували «суперщура», який надав неоціниму інформацію щодо шпигунської діяльності КДБ.

Трохи історії. Йшов 1965 рік. Володимир Ветров (не відомо це справжнім прізвисько чи ні, тому будимо звати його скорочено В.В., тем паче що є яскрава аналогія!) оселився у Парижі. Посольством СРСР він був заявлений як торговельний аташе, але французькі спеціальні фахівці запідозрили В.В. у приналежності до КДБ. DST отримала дані, що він займає незначну посаду, але вивчивши більш детальніше його «кар'єру», взяла його під постійне спостереження. З часом, спостереження дало свої результати. Одного разу В.В. зустрівся з представником американської фірми «Beckman Instruments» і запропонував йому любі гроші за матеріали, що заборонені до експорту. Таким чином, для DST стала зрозуміла його справжня робота: здобувати новітні відомості або обладнання, що дуже цікавило Кремль.

Спочатку В.В. вів себе розкуто: здійснював прогулянки на річковому трамвайчику, ходив до магазинів і кабаре, обзавівся друзями, з якими подовгу просиджував і пиячив у ресторанах.

Одного разу, будучи на підпитку, В.В. здійснив ДТП і розбив службовий автомобіль. Якщо б у посольстві про це дізнались — кінець кар’єрі і чудовому парижському життю. Знайомий француз, на прізвисько Прево допоміг В.В. терміново відремонтувати авто і кар’єра «торговельного аташе» була врятована. Можливо це дійсно була оперативна комбінація французьких спеціальних служб з метою його компрометації і спроби завербувати, але на то вони і спеціальні служби, щоб знаходити шляхи для перевірки своєї підозри в причетності об’єкта до шпигунів. Повідом В. В. свого часу у службу безпеки посольства щодо ДТП, як це вимагали інструкції, і якщо він не винуватий, то можливо і продовжив би свою роботу, якби був справжнім торговельним аташе, а якщо мав відношення до КДБ, то точно відправили до Союзу, бо людей, які не вміють пиячити, там не дуже полюбляли.

Йому, за даними Марселя Шале, дійсно запропонували співробітництво, але В.В. відмовився.

Через деякий час його відкликали до Москви, а у Парижі до його досьє була внесена довідка, що " …у випадку звернення В.В. з проханням отримати візу, запропонувати R41, який би термін перебування не вказувався…".

Але за В.В. продовжували спостерігати і у Москві. Як з ясувалося, у 1973 році він зайняв відповідальну посаду у міністерстві промисловості і можливо значно виріс по лінії КДБ. Але при контактах з французами, з його слів, «…дуже нудьгував за Францією і тим життям, що довелось прожити нетривалий прегарний час у Парижу».

Через деякий час, В.В. «знайшов» можливість і передав листа своєму старому знайомому Прево, який приніс його у DST, але співробітники французької спецслужби вирішили почекати. Через деякий час, В.В. знову передав листа через французького інженера, якого він зустрів у Салоні електроніки у Москві.

Цього разу, після декількох перевірочних заходів, було затверджено план проведення зустрічі з В.В., яка відбулась у березні 1981 року з виконання усіх вимог конспірації. Французьким представником на зустрічі був Квасье Амей, що працював шефом московської філії компанії «Томсон» і був випускником парижської «Політехніки», а також і потомком генерала Імперії. На зустріч з В.В. він прийшов тримаючи у руці газету «Mond» і візитну картку Прево, як передбачається при шпигунських зустрічах з обов’язковим паролем і звертаючись до співрозмовника, заявив: «…мені доручили передати вам, що якщо ви бажаєте переїхати на Захід, кордони для вас і вашої родини відкриті. Інструкції ви отримаєте. На вас чекають і вас приймуть», але В.В. заявив, що він не хоче покидати свою Батьківщину, а хотів би працювати на Францію, для цього має багато цікавої інформації і передав Амею листа. Але ця зустріч можливо не мала б ніякого завершення, якби не маленька інтрига. Квасье, який можливо мав відповідну підготовку, прочитавши листа заявив, що «…це все вже відомо…», що призвело В.В. до відчаю і він заявив: «Далі буде ще цікавіше…».

За шість зустріч з Амею В. В. передав йому таку кількість подробиць проведення КДБ шпигунських опре цій, яку навіть не надали усі шпигуни усіх країн світу на цей час. За оцінками фахівців DST, зміст документів, що передав В.В. був приголомшеним! Він менш ніж за рік надав DST майже 3500 документів з потаємних схронів Кремлю, окремі за особистим підписом Ю. Андропова, шефа КДБ.

Зі слів Марселя Шале: " …агент «Farewell» став для нас таким «щуром», про якого усі спеціальні служби світу тільки мріяли…", і тому для зустріч з В.В. був обраний високопрофесійний військовий аташе Патрік Ферран, який провів з агентом «Фарувелл» 18 зустріч, на яких крім отримання цінного матеріалу, обговорювалися шляхи переходу В.В. на Захід.

Кожна «посилка» агента «Фарувелла» у Парижі сприймалась з великим захопленням. На приклад, він передав дані на 215 агентів Кремля по усьому світу з адресами і номерами телефонів, звіт про діяльність ЛГБ за 1979 — 1980 роки, де одночасно розкривались шпигунські цілі радянських спецслужб, використовувані при цьому засоби і отримані результати, а також, те що, згідно наших аналітичних досліджень, призвело до розпаду СРСР — слабкі позиції радянської системи, що витрачала третину свого бюджету на військові потреби і при цьому займалась промисловим шпигунством. Американським спеціальним службам стало ясно, що окремі питання могутності СРСР є блефом і як заявив Марсель Шале: «… «Фарувелл» надав можливість США зрозуміти, що Кремль уразливий і тому цей агент зіграв цю вирішальну роль, без сумніву, що, як ми побачили в серпні 1991 року, і вплинув на хід історії.

Щоб закріплювати контакт з цінним джерелом інформації, DST передавало йому гроші, що на той час складало зарплатню середнього чину співробітника КДБ за чотири роки. Щоб полегшити роботу агент «Фарувелл» отримав мініатюрний фотоапарат «Мінокс», який надала DST ЦРУ. Спочатку плівки передавались американцям, які здійснювали їх проявку, але ж зрозумів, які таємниці уходять до американців DST знайшла свої можливості.

Можливо В.В. допускав необережність, порушував принципи конспірації, можливо контррозвідка КДБ на той час нічого не запідозрила, але трапився трагічний случай, який на деякий час дав можливість В.В. знаходитись у «тіні».

У лютому 1982 року В.В. спробував вбити свою коханку на вулиці і вдарив ножем міліціонера, за що потрапив за грати. В грудні 1982 року DST отримала від американської розвідки наступне повідомлення: «…із надійного джерела стало відомо, що Фаруелл був засуджений до 12 років позбавлення волі по звинуваченню у вбивстві, що не мають відношення до нашої справи. Аналіз сьогоднішньої інформації не дозволяє думати, що агент може бути розкритий…».

Як відомо, DST, на наступний день 14 липня 1981 року після обрання, доповіло президенту Франції Міттерану щодо існування «Фарувелла», але знов обраний не знаходив час для цього. І тільки після неодноразового нагадування міністра внутрішніх справ Франції Гастона Деффера, якого ввели у суть справи, цій інформації, як кажуть, дали хід.

Міттеран, на черговій зустрічі з американським президентом Рональдом Рейганом, щоб можливо продемонструвати свою відданість, повідомив останньому, що усе повітряне прикриття США, усі найважливіші таємні дослідження і майже рос положення охорони Білого Дому не є таємницею для КГБ, а також поділився висновками аналітиків DST щодо військового, економічного і політичного стану СРСР, які дуже цікавили американських аналітиків. Коли став «малюнок» пояснюватись, тоді і було прийнято рішення розвалити СРСР!

У читача залишаються два питання: як «Фарувелл» був розкритий і що його спонукало до такі дії?

По першому питанню ніхто не може, а можливо і не хоче сказати правду; відкритих матеріалів немає; тому наша версія така. Коханка В. В., скоріше за все, здогадувалась про його шпигунську діяльність, а можливо він їй і розповідав, і щоб уникнути розкриття «Фарувелл» захотів її ліквідувати. Але, доки він знаходився у тюрмі, він був вбивцею, а не «щуром». Коли йому стало відомо, що у квітні 1983 року Франція об явила персонами нон грату 47 радянських дипломатів, сокамерники доповіли, що В.В. викликнув: «Вони мене спалили!». Як стало відомо далі, список розвідників, що використовували дипломатичне прикриття, надав «Фарувелл».

Щоб зробити враження на Кремль (або зовсім його добити), за командою Міттерана послу СРСР у Франції, що був викликаний у Ке д’Орсе (Quai d’Orsay), міністерство іноземних справ Франції, був наданий один із найскандальніших документів «творіння Фарувелла» — звіт про діяльність КДБ з печаткою «цілком таємно», з яким могло ознайомитись дуже вузьке коло осіб!

Керівництво французьких спецслужб розуміло, що це кінець агенту «Faruwell», не зважаючи на їх велику відзнаку його роботи, але ж вони вирішило, що настав час використати цю інформацію, бо вона актуальна, в той же час було зрозуміло, що В.В. може зазнати небезпеки. Але у роботі спеціальних служб є свої правила, одне з яких було проголошено Джоржем Смайлі, ніжним шпигуном — домосідом, що вигадав Джон Ле Карре: «Бути нелюдяним в захисті наших представлений о людяності, безжалісним в захисті співчуття, непохитним в захисті нерівності…».

Що стосується другого питання до мотивів зрадництва В.В., то як стало відомо, вони пов’язані з двома тяжкими розчаруваннями — особистим і професійним. Його жінка зрадила йому і він взяв собі у коханку свою перекладачку (в КДБ практично не розводились, це крах кар’єри). Його кар’єра теж зайшла у тупик. У 47 років він був лише підполковником і його тоншило від цього бюрократичного світу у службі, коли синки — номінклатурщики є службовцями і складають основу розвідки країни. Як писав В.В. в одному з листів своєму куратору Патріку Феррану: «…я можу пояснити це так: я дуже люблю Францію, яка оставила глибокий слід у моїй душі. І я з великою огидливістю і ненавистю відношусь до тоталітарного режиму, який подавляє особистість. В нашому житті немає нічого, сполошна гниль»

Рішенням військової колегії Верховного суду СРСР В.В. був засуджений до вищої мірі покарання і був, скоріше за все, його розстріл відбувся. Ця людина так і не побачила падіння кремлівського режиму у 1991 році, який зробив з нього спочатку одного з головних воїнів режиму, а потім перетворився у зрадника ! Героєм він не став. У шпигунів завжди два обличчя!

PS:

На мій погляд, ця публікація буде цікава не тільки щодо контекста, але і при обговоренні у чаті, бо по аналогії, що «Farewell» — він же В.В., а В.В. — це як усім відомо, може бути Вова Путлер, (ну так совпало?!), а може «Farewell» — це Путлер? Його темненька біографія, а потім такий ривок у президенти, цікаво, що скажуть наші читачі (на кого працюєш, Вова?)

Далі є ще один цікавий момент. Коли Р. Рейган у березні 1983 року в своєму виступі назвав СРСР «імперією лиха», а також «центром Лиха у всьому світі», і наполягав на аморальності радянського режиму, одночасно він нагородив (посмертно) вище ю громадянською нагородою — медаллю «Свобода» Уіттакера Чемберса.

Хто ж це такий, за що він отримав цю вищу нагороду і чому саме під час свого виступу, через 22 років після його смерті, президент США його нагородив?!

Цей демонстративний жест Рейгана не був случай ним. Щоб зрозуміти, чому саме «борцем за свободу» було обрано Чемберса, про якого звичайні американці практично нічого не знали…(далі буде)

Це можна зробити, як стаття при обговоренні у чаті, а можливо, на прохання читачів, ми даємо продовження. Стаття теж цікава!

PS:

Як я вже казав, журнал поза політикою, але є цікаві речи, що проходять у нас під рубрикою «політичні чи замовні вбивства». Так от, у цій рубриці є цікаві маловідомі матеріали і дослідження фахівців, починаючи із замовлень на ліквідацію диктатора Домінікансьої республіки Трухільо, президента Франції де Голя, президента США Дж. Кеннеді та іних і закінчуючи практично документальними підтвердженями Уолтергейського скандалу,(де, як з’ясувалося, приймав участь особистий охоронець кубінського диктатора Батісти, через якого готувалась і ліквідація Ф. Кастро) що, на мій погляд, актуально сьогодні, у часи виборної компанії на Україні!

PS:

Спроба Р. Рейгана стати комуністом.

«Бажаючий»: На мій погляд, публікація, щодо «Фарувела», дійсно цікава і наводить до різних роздумів. А от у мене є інформація, як Рейган хотів стати комуністом, яку я приводжу, але, цікаво, якщо б він став комуністом, виступив би він з такою промовою?

Згідно висловлювань письменника Говарда Фаста, які він зробив перед виходом із друку книги під назвою: «Голландець: мемуари Рональда Рейгана», яку написав Едмунд Морріс, колишній президент США Р. Рейган у свої молоді роки спробував вступити до комуністичної партії Америки, але, його не прийняли (знали б ті комуністи як вони помилилися — прім. автора). Головною причиною виявились особисті якості Рейгана — його дуже легковажний і шалапутний характер.

За словами Морріса, він неодноразово запитував Рейгана з цього питання, але отримував негативну відповідь. «Конечно, ні «, — наводить автор слова Рейгана. — О, Боже мій, ні!».

Але у Фаста залишились інші спогади. Коли у 1938 році Рейгану виповнилось 27 років і він розпочинав акторську діяльність, Рональд дійсно проявив інтерес до діяльності комуністичної партії, можливо тому, що декілька його голлівудських друзів були комуністами. «Він порахував, що якщо це їм потрібно, то і йому теж не завадить», — згадує Говард. Рейган попрохав своїх друзів передати місцевому керівництву компартії, що має велике бажання стати комуністом, але, партійні керівники віднеслись до його прохання з насторогою. Вони акуратно навели про нього довідки, зібрали інформацію і прийшли до висновку, що Рейган — вертопрах. «Їм повідомили, що Рейган — пуста людина, у якого політичні погляди змінюються кожні двадцять хвилин», — пригадує Фаст. Керівництвом місцевого осередку компартії було прийнято рішення відмовити Рейгану, але зробили це так, щоб він не обідився і не перетворився у ворога. За словами письменника, компартійці направили до Рейгана цілу делегацію з метою «запевнити його, що він зможе зробити для комуністичної партії США набагато більше, залишившись у Голлівуді її другом, але не членом». За спогадами Фаста, щоб відмовити Рональда від бажання вступити до компартії, їм необхідно було декілька годин.

Пізніше, коли Рейган стане президентом Гільдії кіноакторів і в післявоєнні роки, коли у США, і у Голлівуді, буде розгорнута «охота на комуністів», він «здасть» співробітникам ФБР своїх шістьох друзів — комуністів. У 1947 році він також давав покази комісії палати представників конгресу США, яка розслідувала антиамериканську діяльність. А можливо на той час, коли у Рейгана виникало бажання стати комуністом, він вже працював на ФБР, як в тому доповнені, що ви навели, відносно Чемберса?