Олена Скоморощенко: Щоб вижити, Україна має увійти до кола світових лідерів

Чи рухається Україна у правильному напрямку? Чому після Майданів змінювалися обличчя при владі, а не спосіб мислення та система? Що має зробити Україна, щоб, нарешті, досягти успіху? Мабуть, над цими та іншими питаннями замислюється кожен із нас. Відповідь на них i-ua.tv допомогла віднайти філософ Олена Скоморощенко.

— Чи можна, на Вашу думку, змінити систему у нинішній парадигмі мислення?

— Ви сказали одне дуже правильне і ключове слово — «система». Саме у ній і полягає вся суть. Раніше гроші заробляли на прянощах, рабах та екзотичних товарах, потім — на індустрії, а зараз, починаючи з кінця 80 — 90-х рр. ХХ століття, настала маніпулятивна епоха. Наразі, гроші приносять уже не товари, а настрої людей. Якщо нав’язати особі чи навіть спільноті якісь переконання, вона залюбки стане власним визискувачем. Як це зараз і відбувається. А якщо треба, то і тюремником та одночасно і в’язнем. Ви уявляєте, яка економія? Будувати тюрми та утримувати великий корпус охоронців більше не треба!

Раніше, контроль за свідомістю та помислами людей належав церкві. Причому, не як релігії, а як соціальній інституції. І це — важливо. Чому? Тому що думки людей формують їхні наміри, а наміри визначають дії. Протягом останніх 10 тисяч років, від початку Неолітичної революції і зародження нашої цивілізації, коли ми навчилися обробляти землю і одомашнювати тварин, ми існували в реактивному режимі, тобто в режимі «дія-реакція». До речі, всередині цього періоду було багато радикальних змін системи та революцій. Тепер почалася нова ера.

Те, що відбувається зараз, за своїм масштабом, порівняльне із переходом від збиральництва і полювання до скотарства та обробки землі. І система мислення з цим пов’язана прямо і безпосередньо. Ми як людство, виходимо зі старого режиму примітивного існування у статусі тіла та речі до існування у режимі свідомості і думки.

Уся минула дійсність будувалася і трималася на рівні взаємодії тіл. Якщо потрібно перешкодити певним діям, слід знищити виконавців, тобто їхні тіла. Читайте, їх вбити, вигнати або посадити до в’язниці. Зараз, коли усе перейшло на початок ланцюжку: почуття — думка — намір — дія, стало зрозуміло, що заради контролю над діями, достатньо контролювати почуття та думки. У такому режимі людство існує уже 40 років.

Можливо, я вас здивую, але саме завдяки такому механізму, Україну поневолили та здійснили її деіндустріалізацію. Причому, ми як несамовиті тубільці деіндустріалізацію та своє поневолення зробили власними руками та за власний кошт. Ба більше, ми глибоко переконані, що ця ідея належить нам самим. Власне, у цьому найголовніша підступність нової системи. Іншими словами, елемент, який так функціонує, впевнений, що він не об’єкт, а суб’єкт, а всі ці химерні і шкідливі для нього ідеї спали на думку йому самому.

Та повернемося до наших баранів і поговоримо про те, як усе повернути назад, якщо це можливо. На щастя, це — можливо і тому я — оптиміст. Пік маніпулятивного угару українців був у 2019 році, коли ми вибрали нашого найновішого президента. Це був вияв великого почуття, яке довго накопичувалося і врешті створило дію під назвою «73%» за думку, що тоді здавалася порятунком. Мовляв, ми оберемо собі «слугу», простого хлопця, поставимо його на чолі держави, і він зробить усе правильно. Бо він — такий, як і я, а я ж хочу хорошого. От тому він це хороше мені і зробить. Про логіку, зрозуміло, тут питання і не постає.

До чого я веду? Протягом останніх 30 років ми набували досвіду та робили усі можливі помилки. Кожна помилка, за своєю суттю, є уроком. Вона вчить. Тому я сподіваюся, що люди почали потроху приходити до тями і набувати інстинктів самозахисту від маніпульованості. Останній протест через підняття цін на комунальні послуги призвів до того, що народ в черговий раз почав займатися самоорганізацією. Розумієте? Від правильної думки ми вже почали переходити до правильних дій. Адже годі сподіватися на фюрера-месію, який прийде і все нам забезпечить! Потрібно усвідомити, що все що має бути зроблено буде зроблено тільки нами самими, бо ніхто інший в наших інтересах не зацікавлений.

На жаль, нам протистоїть стара система пропаганди, яка дуже добре випрацювана тоталітарними режимами. Перш за все, радянського та німецького довоєнного зразку. На щастя, ця система пропаганди є все менш актуальною та вже не дає колишніх результатів. Її інструменти (телевізор, газети, бігборди, тощо) відмирають, бо українські людина та суспільство стають все менш примітивними та більш складними суб’єктами, здатними до усвідомлення та спротиву маніпуляціям.

Тому, вихід є. Однак він полягає в незвичних парадигмах. Наразі, ми знаходимося на велетенському переламі в історії людства. Наша біда і щастя в тому, що ми не мали у своєму досвіді нічого подібного. Нам, як Баронові Мюнхгаузену, потрібно себе витягувати з болота за власне волосся. Ми не маємо під ногами ґрунту, на який можна спертися. Проблема в тому, що весь наш досвід несумісний з майбутнім. Бо майбутнє і минуле — це дві великі протилежності. Вони одночасно існувати не в змозі.

Із зародків, які з’являються зараз, можна сказати, що, десятиліттями безвідмовна пропаганда уже дає збій. Велика частина населення не дивиться телебачення, а значить не знаходиться під впливом його масованої накачки. Тому, зараз формуватимуться людські спільноти, на основі нових параметрів та ходу подій. Їх прикладом є, скажімо, уже стала спільнота добровольців та волонтерів, які сформувала російсько-українська війна. Консолідація у грудні ФОПів. Чим вони вам не нова соціальна інфраструктура. Також постають і об’єднуються вже згадані протестувальники проти зависоких комунальних послуг. Це — трохи інший соціальний кластер і він теж створив власну спільноту. Спільноту не під фюрера, а під проблему. І так далі і так далі…

Сьогодні до спільнот є одна вимога. Вони мають бути живими та автентичними. Не такими, як квазіполітичні партії, створені за принципом: «колгосп організував — надсилайте колгоспників». Власне, тому у нас в Україні ще і немає політичних партій. У наших умовах — це варіант, коли нинішній «хазяїн життя», олігарх, і башляє за політичний проект. Потім з Києва по регіонам роз’їжджаються його гінці, які і організовують псевдоструктури під «бабки». Справжні партії мають бути живими спільнотами, які збираються під потреби і інтереси живих людей. Коли постануть такі спільноти, з’являться і зв’язки між ними, з’являться і партії — політичні спільноти громадян, а не олігархічні проекти «за бабки». Функціонування нового мислення буде затребувано цими спільнотами. Для них найважливіше питання зводитиметься не до слів «Під кого?», а до слів: «Які наші цілі?» і відповідно до них «Що робити?». Але щоб таке сталося, нам потрібно усвідомлювати, чого ми хочемо, дійсно, які наші цілі. Саме ми, спільноти громадян, маємо здійснити це усвідомлення! А не те що нам навіяв черговий маніпулятор різними відосіками.

Я вас здивую. «Що ми хочемо?» є, насправді, найскладнішим питанням. Правда ж парадокс? Усі люди чомусь, вважають, що вони добре знають, чого хочуть. Та це не так. Якщо людину розговорити і зачепити, виявиться, що вона про свої бажання має дуже розмите уявлення. За все хороше проти всього поганого? Це занадто абстрактно, щоб стати реальністю. Тут потрібна чітка картинка. Чого саме ти хочеш? Про яке майбутнє ти мрієш? Як воно виглядає? Якими є його кольори та запахи? Що там відбувається? З ким ти там разом і що ви робите? Що ви для цього робите? І чим за це доведеться платити?

Таких питань може бути багато. Усі вони породять потреби у дійсно новому мисленні. Воно буде не маніпулятивним, а автентичним. Воно почне поширюватися і започаткує життя онлайн. Це будуть істинні уявлення про реальність, які у неї імплементуватимуться самою реальністю та перевірятимуться на похибки та невідповідність і піддаватимуться корегуванням.

Наразі, у нас немає світогляду. Звісно, якщо не вважати за нього нав’язаний у 90-х махровий, антилюдський неолібералізм, камуфльований під не-ідеологію і не-світогляд. Типу, нехай свій світогляд придумає кожен сам собі і буде глибоко переконаним, що його вигадав саме він. На щастя, усе ця система дійшла повного банкрутства. Збудована за 30 років на її основі реальність нікому не подобається і всі хочуть її позбутися. Тут і з’являється питання: «А чого ж, насправді, ми хочемо?». Тільки тоді, коли у нас з’явиться про це адекватне уявлення, люди самі його поширять з астрономічною швидкістю та витворять потрібну їм Реальність.

Саме такий проект майбутнього створюю я та мої колеги, як один з можливих варіантів. Ми малюємо ескіз нової України, де українцям буде добре і так, як всі захочуть жити. Такий проект, де Україна стане перлиною та окрасою усієї нашої планети.

— То, можливо Україну варто розглядати не в парадигмі держави, а піти далі? Дивитися на неї під цивілізаційною призмою.

— Насправді, ми її так і розглядаємо дуже давно. Я надзвичайно щаслива, що цей наш концепт набуває усе ширшого поширення. Справа в тому, що держави трансформуватимуться в абсолютно інший формат організації життя. Ми, — граючі за Україну інтелектуали, — намагаємося вибудувати такий формат, де б вона стала у ряд країн-лідерів світу. А це можливо за принципом «N +1». Що мається на увазі? Коли ви хочете досягти мети рівня N, у кращому випадку, ви досягнете «N — 1». Тому, якщо ви бажаєте отримати N, треба ставити собі вищу планку і працювати над досягненням цілі «N +1».

Саме тому, варто говорити про українську цивілізацію, а не українську державу. Особливо зараз, у часи, коли ми як людство опинилися на десятитисячолітній межі і зіткнулися з викликом, масштабом в перехід від привласнювальної до виробляючої цивілізації. Тоді, вибір був такий: померти, або вигадати, щось нове. Звісно, наразі питання стоїть не настільки жорстко, як тоді, але так само серйозно. Мі зіштовхнулися з цивілізаційним викликом і в цьому сенсі, бачимо шанс для України.

У якості аналогії можна послатися на Францію кінця ХVIII століття. До речі, поняття «цивілізація» першим винайшов Оноре Мірабо, яке потім Енгельс поклав у свою фундаментальну працю «Походження сім’ї, приватної власності і держави». Якщо ми в Україні знайдемо нову парадигму існування, засновану на нових цінностях, новому способі життя та укладі і зможемо її запропонувати людству, це висуне нас у перший ряд країн, так само як і колись це висунуло Францію. Остання здійснила перелам і подарувала людству цінності Французької революції, основу індустріальної цивілізації — Просвітництво і Гуманізм.

Тому, щоб почати добре жити, нам потрібно вийти у світові лідери. Іншого варіанту в нас немає. Бо земля, де ми живемо — кнопка управління планетою. Вона собою являє подвійне перехрестя: Шовкового шляху і шляху «Із варяг у греки». Той, хто контролює тутешні землі — контролює важіль, за допомогою якого можна управляти світом. Тому, якщо ми хочемо жити, як господарі власної землі, ми маємо бути сильними. Інакше, сильні світу цього змагатимуться за наш вузол. А ми в цьому форматі ні на що, окрім статусу тубільного населення, що обслуговує чужі і часто шкідливі для себе інтереси, не зможемо розраховувати. Власне, як триває уже не тільки останні 30 років, а і всі 800, чи 8000, як рахувати. Чи то від загибелі нашої власної держави Русі, чи то від першої спроби захоплення нашої землі зайдами з Рейну. І це — очевидна річ. Як відомо, усе геніальне — просте. Та спочатку треба до цього простого дійти.

На жаль, ми не цінуємо ні своєї країни, ні самих себе. Ми віримо у те, що ми — хутір, чи провінція. Та насправді, всі хто нас оточують, так не думають і нас дуже бояться. Я це почула від свого друга, який був головою парламентського комітету з оборони однієї з європейських країн. Я брала участь у його виборчій компанії. Коли він їхав у обласний центр на прямий ефір, ми їхали разом. Знаєте як буває? Ти їдеш з другом, попереду — 120 кілометрів і ви розмовляєте про життя. Саме тоді він мені і сказав, що Україна — це загроза. Я була вражена і навіть подумала, що він глузує. А потім він мені пояснив. Україна — велика країна, багатомільйонне населення і не якихось дикунів, а багато мільйонів людей за рівнем освіченості на 4 місці у світі і знаходиться на важливій локації, має багато корисних ресурсів. Дійсно загроза. Але усе це можна тримати у незагрозливому стані, тільки якщо тубільці нічого не знають, а ні про себе, а ні про свої переваги. Бо переваг, які не використовують насправді — немає. Так само як і залізниця, по якій не їздять потяги — не залізниця. Тому, нам дуже важливо усвідомити своє багатство, оцінити те, хто ми, де ми і що у нас є та почати застосовувати свої переваги.

Однак, щоб до цього дійти, потрібно попрацювати над самоусвідомленням та самоорганізацією. На щастя, ми не Московія, де замість народу існує тільки цар. Рабам не допоможе ніяка самоорганізація. Вона неможлива з гори та штучних міркувань, як уже згаданий «колгосп». Самоорганізація — це жива рослина. Наразі, нам створюють загрозливі приводи для виживання, які змушують підійматися та усвідомлювати багато речей. Наприклад, що нам ніхто не допоможе, крім нас самих. Нав’язана із-зовні звичка сподіватися на фюрерів нам не допоможе. Нам потрібно навчитися думати самим про власні проблеми і самим шукати засоби їх розв’язання.

Саме зараз ми, українці, завершуємо цю роботу. Потім ми зможемо запропонувати світові щось дуже цінне, щось нове і потрібне — нову систему мислення та буття. Як колись це зробила Франція у 1789 році. Та перед тим, кілька десятиріч такі люди як Вольтер, Руссо, Дідро, Монтеск’є та багато інших багато думали та створили епоху Просвітництва та Гуманізму. Власне, на ґрунті попередніх наробків, Франція і породила ідею Рівності. Зараз, на жаль, спаплюжену і забагнючену неолібералізмом.

Так само і Україні потрібно зробити цивілізаційний прорив для себе і для людей. Тоді ми і постанемо серед світових лідерів по праву. На жаль, це єдина, але гранична умова, щоб бути господарями на своїй землі.

— Цивілізація завжди передбачає фізичний простір. Як бути з ним?

— Це ви про найбільшу за територією країну Європи? Втім, в умовах віртуальної реальності фізичний простір відсунутий на другий план. На перше місце виходять символічний простір, простір надихаючих наративів та нових філософських ідей. Однак, нам гріх скаржитися на наш фізичний простір. Такої країни, як у нас я не бачила ніде. Хоча, я відвідала більше сотні країн. Причому, такі шикарні, наприклад, як Домініканська республіка, де кольорові раби створили прецедент перемоги над білими загарбниками. Та я нічого подібного до України не бачила. За здобутками та давньою історією з нами можна порівняти хіба що, тільки Італію та Францію.

Між іншим, ми — перша в континентальній Європі цивілізація, де відбулася Неолітична революція. Це була Буго-Дністровська цивілізація. Ми першими на нашому континенті перейшли від збиральництва до землеробства. Потім з заходу прийшли варвари загарбати нашу землю, але це — вже інша історія.

Тому, гріх нам скаржитися на простір. У нас є гори, два моря і навіть пустеля — єдина, до речі, в Європі. Та найголовніше, що в нас є — це люди. Бо зараз такий спосіб сучасної індустрії, що виробляти можна тільки те, що ти вигадав сам. У нас є люди, які придумують неймовірне.

Чого лише варта, наприклад, дев’ятикласниця з Маріуполя, яка вигадала як екологічно розкладати пластикові пляшки і отримала за це світову премію? А що тоді казати про безпілотники та найновіші види озброєння? Нажаль, усе це тримається на героїзмі наших винахідників і спускається до долу. А уявляєте, що буде, коли їх підтримувати?

У нас дуже класна країна і головне те, що вона — різна. Буковина не схожа на Бессарабію, а Донбас на Слобожанщину. Ми разом і кожен з нас має свої переваги. На жаль, сьогодні ніхто не займається використанням цих переваг. Натомість, зовнішні гравці не покладаючи рук працюють над нейтралізацією нашого потенціалу. Мій європейський друг живе у невеличкій країні, але її ВВП більше, ніж наше в рази. Однак, якщо ми витворимо нову систему, ВВП буде більше у нас. І вони, на відміну від нас, це добре розуміють. Але це станеться, тільки якщо ми це зробимо не для того, щоб гнобити інших, а для того, щоб зробити краще життя собі. Ми маємо винайти щось дуже гарне для себе і подарувати його світу.

Для початку треба створити декілька просторів. Громадський уже частково створений і — це найголовніше наше досягнення за останні 30 років. Це сталося завдяки завоюванню Свободи. По-друге, мають бути витворені політичний та економічний простори в інтересах свого першоджерела, тобто в інтересах громадян. Тільки так сформуються національні інтереси. І всі їм служитимуть: і в економічному, і в політичному, і у судово-правовому, і у військовому просторі. Усі простори будуть об’єднаними цим першоджерелом, а не як зраз, хто в ліс, а хто по дрова.

Мойсей водив свій народ по пустелі 40 років, а в нас навіть немає і Мойсея. Уявляєте, як народові було важко робити цей колективний духовний подвиг? Та за час мандрівки він щось усвідомив та знайшов. Сам знайшов. І зараз ми, українці маємо знайти себе, самоорганізовуватися та згуртуватися. А ми — інтелектуали — вибудувати образ нової цивілізації для загального добра українців. Цивілізації, яка і стане пропозицію для усього світу, яку зробить Україна.

Як казав Наполеон, чисельність військ до духу вимірюється як співвідношення три до одного. Якщо ваші війська — заряджені, вони з легкістю подолають і втричі переважаючі сили супротивника. Так само і ми. Ми вже почали самоорганізовуватися та формувати новий дух. Треба, щоб самоорганізація зустрілася з новим духом, і тоді ми побачимо, оновлену Україну, де «Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.»