Ройові технології — майбутнє глобальної безпеки і суспільної самоорганізації

Новітні битви за скинення колоніально-олігархічного ярма і здобуття істинної Незалежності України зводяться до пошуку дієвих, раціональних й, водночас, вільних від зужитих шаблонів алгоритмів самоорганізації громадянського суспільства. Втім, попри усю героїку й супутні жертви, на кожному, здавалося б, результуючому етапі боротьби наш народ відділяє від остаточної перемоги незбагненна межа, за якою мав би настати, але не настає шуканий цільовий консенсус.

Новітні битви за скинення колоніально-олігархічного ярма і здобуття істинної Незалежності України зводяться до пошуку дієвих, раціональних й, водночас, вільних від зужитих шаблонів алгоритмів самоорганізації громадянського суспільства. Втім, попри усю героїку й супутні жертви, на кожному, здавалося б, результуючому етапі боротьби наш народ відділяє від остаточної перемоги незбагненна межа, за якою мав би настати, але не настає шуканий цільовий консенсус.

Натомість жива природа подає яскраві зразки, як комахи, риби, птахи і високоорганізовані тварини рояться, купчаться, гуртуються й узгоджено рухаються у визначеному напрямку, навіть якщо далеко не кожен член спільноти знає, куди всі навколо зібралися й хто веде цей «натовп».

Біологи й інші науковці давно обмірковують, чи існує для такого цілеспрямованого масового слідування «колективній меті» якась спеціальна комунікація, підтримувана між поінформованими і непоінформованими членами групи, і якими є механізми прийняття «колективного рішення». У дослідників є підстави вважати, що єдиною умовою для злагоджених колективних дій є баланс між потребою одних лишатися в групі й особистим бажанням інших (кого умовно можна назвати лідерами, пасіонаріями) рухатися в обраному на свій острах і ризик напрямку, керуючись якимись знанням чи-то інтуїцією. Характерно, що жодних видимих відмінностей у «ватажків» групи не існує — генетика, розміри, середовище проживання не в змозі пояснити походження їх лідерства.

Такі дослідження наочно демонструють владу т.зв. «little guy» («маленького хлопця»), який не є загальновизнаним лідером, не послуговується складною системою передачі сигналів, але нарівні з найменш примітними членами «команди» може вийти на авансцену і повести усіх за собою.

За повідомленнями ЗМІ, дана проблематика активно досліджується засобами штучного інтелекту і технічних інновацій, традиційно зосередженими у інформаційно-телекомунікаційному та військово-промисловому секторах провідних держав світу. Не даремно, низка футурологічних концептів передбачають пряму кореляцію стану військової безпеки, економічного прогресу і контрольованих соціально-політичних процесів на визначених територіях.

Відтак, не стати керованим ззовні «чоловічим мурашником», сліпим об’єктом чужородних маніпуляцій — одна з актуальних задач самозбереження Української Нації. Інший бік справи — вчасно підключити досі існуючий вітчизняний науково-технічний потенціал до міжнародної кооперації у формуванні багатоцільових ройових систем — як цивільно-комерційних, так і бойових.

У якості ілюстрації тенденції, можна навести досвід компанії Google, що тривалий час цікавиться дослідженнями у сфері ефективної колективної поведінки й на сьогодні вибудовує патентовану систему одночасного контролювання необмежено великої кількості роботизованих пристроїв.

Йдеться про програмне забезпечения для комп’ютерів і додатки для смартфонів. Незалежно від платформи і кількості юнітів, система буде ефективно розподіляти і корегувати задачі кожного з них для досягнення необхідного спільного результату. При цьому, вірогідно, управління буде децентралізованим, адже дослідники ройового інтелекту вже давно дійшли висновку, що зведення жорсткої вертикалі настільки ускладнює роботу системи, що виконання нею основних функцій і ключових завдань стає неможливим. Власне, головний сервіс Google — пошукова система, теж заснована на алгоритмах рою, що постійно самоорганізується. У якості юнітів в даному разі виступають не роботи чи комахи, а користувачі. Кожна окрема людина в мережі зайнята своїми справами, однак саме колективна поведінка користувацької аудиторії детермінує результати пошукової виборки. Маючи у своєму розпорядженні розлогий матеріал для досліджень, Google може стати першою глобальною компанією, котра заволодіє власною армією (і у фігуральному, і в прямому сенсі) мережевих роботів. І набуде практичних важелів впливу на розум і поведінку мільйонів, десятків мільйонів своїх «клієнтів»…

Втім, віртуальним роям Google у сучасному світі доведеться співіснувати і, можливо, за певних екстраординарних обставин співпрацювати з цілком реальними роями воєнних роботів.

Приміром, ще у 2015 році Військово-Морські сили США розпочали серійні випробування власних роїв — у повітря були підняті незвичні безпілотники «Locust» («Сарана»). Назва міні-машин точно описує їх сутність: дрони важать лише 6 кг, виготовлені з найдешевших компонентів з мінімумом складних деталей, тобто, все гарантує швидке штампування «Locust» у необмеженій кількості. Пневмопушка щосекунди відстрілює безпілотники у повітря, де апарат розпускає крила й у складі рою досягає місця призначення, здійснюючи розвідку або ідентифікуючи цілі. Жоден апарат не має особливих пристроїв маскування чи ухилення від систем ППО — адже є витратним матеріалом, у той час як упоратися з їх роєм буде складно навіть потужній системі протиповітряної оборони.

Невдовзі Пентагон успішно випробував найбільший в світі рой у складі 106 мікродронов «Perdix» під керуванням розподіленого штучного інтелекту. Вважається, що на тепер це найбільш успішний проект бойових дрон-хмар, здатних атакувати різнопланові цілі, створювати радіоелектронні завади для ворожих систем ППО, ракетного наведення тощо.

Напевно, Сполучені Штати не відбулися б як найбагатша держава світу, якби не вміли тверезо аналізувати загрози своїй національній безпеці (на кшталт тих, що Росія відтворює свою підупалу ядерну міць, а Китай з Північною Кореєю її дедалі розбудовують) й шукати шляхи адекватного реагування на них, оптимально й економно використовуючи ресурси. Саме звідси проросла ідея формування й сколочування цілих підрозділів бойових роботів.

Причина, що змусила американських воєнних стратегів звернутися до надбань робототехніки, універсальна і банальна — брак бюджетних коштів. Це те саме фінансове провалля, у яке чимдалі скочується Україна (і як владці переконують наш народ — через вимушені високі витрати на війну). У періоди росту витрат на оборону, на танки і літаки коштів й справді лишається дедалі менше — а кожна з нових одиниць виявляється все дорожчою. У США і НАТО компенсувати це і намагаються упровадженням технологій роботизації війни. Й не у вигляді десятків чи сотень дронів або роботів-саперів, а їх роїв. В задумах — глибокий об’ємний друк міні-машин в кількості мільярдів штук!

Що ж стосується логіки та інтелектуального підґрунтя ведення війни, вважається, що рої робототехнічних систем зможуть радикально змінити ситуацію на полі бою. Оперативно обмінюючись інформацією, вони будуть швидко і розумно реагувати на будь-яку картину протиборства. Потоки інформації замикатимуться не на розташований за сотні кілометрів пункт управління, освоєний паркетними генералами на чолі з умовним «турчиновим», а на віртуально-колективну нейромережу, складену з нейромереж бойових роботів та допоміжних баз даних. Такий «колективний розум» зможе формувати неупереджено-об'єктивну картину того, що відбувається, сумуючи дані з величезної кількості сенсорів і камер, й запрограмовано-самостійно обирати із доступних засобів ураження оптимальний перелік сил, потрібних для виконання бойової задачі.

Тобто, формування і злагодження бойових підрозділів і їх з’єднань, навчання їх колективним діям стає віднині не важким «польовим» обов’язком сержантів і командирів військових частин, а прерогативою інженерів-проектувальників і спеціальних програмістів. Ба більше, сила ройових систем полягатиме у тому, що їх вчителем ставатиме безмежний інтернет-простір, завдяки якому штучний інтелект постійно самонавчатиметься і самовдосконалюватиметься без участі людини. Завдяки алгоритмам «deep learning» («глибоке навчання») роботи зможуть робити не тільки те, на що від початку були запрограмовані, а й понад це.

Приміром, в ході одного з військово-прикладних досліджень нейросистема розробила власну модель шифрування даних, яку впровадила на базі іншої нейросистеми нижчого рівня. Штучний інтелект вже зараз працює так, що й самі архітектори мереж не розуміють, як він це робить. Нейросистеми змінюють себе зсередини, фактично відтворюючи функціонування людського мозку.

Тож з огляду на те, що роям роботів не потрібні ніякі «курси підвищення кваліфікації» (досить «перепрошити» їх пам’ять), ані медичне, господарсько-тилове забезпечення, ані ветеранські статуси і пенсійні гарантії, на занурений у великі і малі війни сучасний світ насувається справжня революція у військовій справі.

Як, зрештою, грядуть і похідні тектонічні зміни у професійно-становій стратифікації воюючих соціумів (так, підуть у небуття «когорти» бюрократів від військової служби, а разом з ними — і вірогідність втручання у політичні процеси військових хунт, утвердження «диктатур на багнетах»; путінські та подібні до них «ввічливі люди» втратять формальні підстави для перетину кордонів сусідніх суверенних держав під приводом захисту «співвітчизників"-роботів)…

Фундаментальні дослідження роїння роботів ведуться в академічних, урядових закладах і на науково-промислових майданчиках США. В доповнення до кращого розуміння самої поведінки роїння, там вважають за необхідне фінансувати і проводити дотичні дослідження щодо інтеграції людини і машини з роями роботів. Як можна легко і просто передати особі-оператору стан рою без зайвого когнітивного перевантаження? Яка інформація має вирішальне значення для операторів і яка має відсікатися, щоби не шкодити оперативному аналізу і прийняттю рішень? Які накази окрема людина в праві надавати рою? Приміром, особа-контролер може надати рою команди на розосередження, скупчення, оточення, напад, відхід й т.ін. Або ж людина може контролювати рій з допомогою симульованих на полі бою сигналів-«феромонів», штучно підвищивши привабливість, уразливість певних цілей. З цього випливає, що для того, щоби скористатися можливостями рою, військовим доведеться не лише активно експериментувати на полі бою і розробляти додаткові нові технології, а й, у підсумку, видозмінювати базову підготовку, навчання і організаційні структури, кардинально перебудовувати PR і контр-PR війни та образи її сторін у дзеркалі масової свідомості.

Все це, серед іншого, передрікає виснажливу гонку робототехнічних озброєнь, у якій, наче в дарвінівському плавильному котлі, виживуть найдосконаліші ідеї і форми.

Повертаючись до громадянсько-націєтворчих аспектів теорії і технології соціального роїння, слід наголосити, що інноваційні здобутки у воєнній царині з успіхом можуть бути перенесені на суспільне тло.

Сама структура розвинених громадянських суспільств є високоорганізованою суспільною матерією, з певним набором життєво необхідних навичок і функцій, як-от: самовідтворюваність у собі подібних структурах, активна мережева комунікація, ресурсно-фінансове самозабезпечення, інтелектуальна спроможність до самонавчання, здатність до оперативної внутрішньої мобілізації перед зовнішніми загрозами, готовність утворювати правила (алгоритмику) спільної гри і слухняно триматися даного програмно-конституційного поля, допоки воно не звужуватиме рамки прогресу.

На думку ряду авторитетних експертів, технології керування державно-національними ройовими (громадянськими) системами були з різним ступенем успішності апробовані в ході декількох хвиль так званих «твіттер-революцій», що прокотилися різними регіонами світу за останні півтора десятиріччя. Ці новації безпосередньо зачепили й Україну, зокрема, такі активні прошарки її населення, як студіююча молодь, малий і середній бізнес, журналістська, правничо-адвокатська спільноти й, звісно ж, національно-демократичний політикум.

Озираючись назад, не буде перебільшенням сказати, що у 2004 році рафінований кланово-олігархічний режим Кучми і Ко впав не від хорового суголосся прибічників Ющенка, звезених з усіх регіонів України на Співоче поле, — його звалив масовий громадянський консенсус користувачів соцмереж, котрі завдяки «роїнню» навколо загальнозрозумілих тоді ідей створили по усій державі переможну критичну масу єврооптимістів.

Так само, зазіхнувши на невід’ємне право народу «роїтися» на Майдані Незалежності і сотнях інших місцевих майданів, режим Януковича першим чином спробував увести в дію пресловуті дванадцять законів від 16 січня 2014 року — і з тріском програв, бо мережеві нейротехнології (включаючи протестні) вже були добре опановані українським суспільством.

Будучи одного кореня з попередніми узурпаторами конституційних прав і свобод в Україні, тим же шляхом крокує зараз й нинішній режим Порошенка, усіма правдами-неправдами протаскуючи через Верховну Раду реінкарновані диктаторські «закони 16 січня», по-суті, змавповані з обмежувально-каральних норм, діючих в Російській Федерації і направлені на унеможливлення скоординованих проявів енергії народних мас.

Тим не менше, у різних країнах розвиток інтернету вкупі з розвитком громадянських структур самоорганізації населення роблять свою справу, синергія якої є дедалі більш очевидною. У світі, де інформація глобальна, соціальна, доступна і дешева, де кожен має можливість спілкуватися з кожним, де колишні пасивні глядачі перетворилися на активних співтворців реальності, розумний правитель припинить гонитву за «єдіномислієм».

Він радше сприятиме створенню універсальних платформ, де групам за інтересами буде зручно збиратися, обговорювати актуальні проблеми і де вони зустрічатимуть підтримку з боку вищої ієрархії.

І, можливо, лише потім цей правитель вирішить вчинити по-своєму — відкрито дивлячись в очі опонентам.

Закоснілі ж у своєму невігластві диктатори нехай побоюються не розбитих вікон й палаючих «коктейлей Молотова», а згуртованого людського рою, члени якого наділені знанням і перебувають на зв’язку один з одним.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Ройові технології — майбутнє глобальної безпеки і суспільної самоорганізації