Війна з «орками» — 2. Цілі цивілізаційної війни

Бути полем бою світового цивілізованого конфлікту — сумнівне задоволення. В полум’ї, яке охопило Україну, виковується новий світ і новий світовий порядок. Зрозуміло, що отримають на виході світові лідери, але що отримає Україна, крім зруйнованих міст і згвалтованих дикунами жінок і дітей? Так що питання «як виграються цивілізаційні війни» для нас втратило академізм і набуло кривавої практичності. Як же Україні виграти цю конкретну цивілізаційну війну?

Почнемо з найпершого, але найважчого. Щоб виграти війну — треба чітко уявляти її ціль. Усвідомлювати, що перемога над російською армією — не є ціллю війни, а є лише засобом досягнення цілі війни.

Ціллю тактичної битви є завоювання вигідної позиції. Втримаємо чи не втримаємо Охтирку? Ціллю стратегічної операції є завоювання шляхів комунікацій. Оточать чи ні наші війська на Донбасі? Геополітичні зіткнення ідуть за ресурси (від земельних до корпоративних). Що переважить «російський газ» чи «американський ленд-ліз»? А за що ідуть цивілізаційні зіткнення?

Цивілізаційні зіткнення ідуть за перемогу свого способу життя над ворожим. Ти перемагаєш у цивілізаційному зіткненні, коли ворог перебирає твій спосіб життя. Російська цивілізація переможе, якщо українці почнуть віддавати «Жизнь за царя», будуть ненавидіти усіх, хто так не думає та лизатимуть чоботи найменшому чиновнику. Цивілізаційні зіткнення ідуть за цінності. Саме задля цього і почалося російське вторгнення в Україну.

За перемогу їхніх цінностей над нашими. Російсько-українська війна — це війна Самодержавства («Путин наше все») проти Демократії («Переведи мене через майдан»), війна Імперії проти Свободи, війна Страху і Ненависті проти Радості Творення власного «садка вишневого коло хати».

Але найкращі цінності самі по собі не є гарантією перемоги у війні. Як же цивілізовані народи перемагають дикунів? За рахунок переваг у способі життя. За рахунок того, що Держава, Економіка та Суспільство розвинутих цивілізацій більш ефективні, ніж держава, економіка та суспільство у деспотій.

У Другу світову війну Японська імперія та найрозвинутіша цивілізація того і нинішнього часу — США вступили маючи однакову кількість — по шість — авіаносців. Оскільки авіаносці були головним інструментом війни на морі, то обидві цивілізації кинули усі свої ресурси на їх побудову. До кінця війни Японська імперія збудувала 28 авіаносців, а США — 160.

Причому, цивілізовані народи захищені не тільки від зовнішніх загроз, але і у внутрішньому житті. Цивілізовані народи захищені від свавілля чиновників та криміналу, від економічних та політичних катастроф. Вони забули, що таке смерть від голоду чи від переслідування інакомислячих.

Відтак, можна зробити перший висновок — цивілізаційні зіткнення виграються не на полі бою, а в серцях людей і не обстрілами чужих міст, а внутрішніми перетвореннями. Ціллю війни у цивілізаційному конфлікті є побудова у себе максимально розвинутої цивілізації.

Але дикуни не хочуть змирятися з тим, що ви живете краще, ніж вони. З тим, що кожен третій росіянин не має туалету, а в Україні ватерклозети є навіть по селах. Вони усвідомлюють, що російська цивілізація сильно відстає від української. Хоча у 1991 році наші цивілізації стартували з однієї точки. Що тридцять років їхня цивілізація йшла не туди.

Усвідомлюють, але визнавати не хочуть. І тому у цьому цивілізаційному конфлікті замість того, щоб будувати краще життя у себе, взяли на озброєння стратегію руйнування українського способу життя. Як написав у своїй статті ідеолог цієї війни Тимофєй Сєргєйцев: «Однако, помимо верхушки, виновна и значительная часть народной массы… Справедливое наказание этой части населения возможно только как несение неизбежных тягот. Денацификация может быть проведена только победителем… денацифицируемая страна не может быть суверенна.»

Відтак, для перемоги у цивілізаційному конфлікті Україні недостатньо збудувати високорозвинуту цивілізацію. Це необхідно, але недостатньо. Для перемоги у цивілізаційному зіткненні з дикунами-«орками», які поставили перед собою завдання зруйнувати українську цивілізацію та цілеспрямовано його реалізовують, ми маємо не тільки збудувати розвинуту цивілізацію, але й бути здатними захистити її від зовнішньої агресії. Саме виконання цих двох завдань і дасть Україні перемогу у цивілізаційному зіткненні з Росією.

І тут Україна зіткнулася із серйозною проблемою. Якщо із завданням самозахисту ми знаємо як впоратися. Ми маємо необхідний інструменти — Збройні сили. Ми маємо команду яка дуже ефективно ці інструменти використовує — Генеральний штаб. Ми маємо сильних союзників, які допомагають нашій обороні, — ті самі розвинуті цивілізації. І, головне, весь український народ усвідомлює необхідність наявності сильних інструментів захисту і діє у відповідності до цього.

Але з головним завданням — з побудовою розвинутої цивілізації — у нас проблеми. Ми не маємо ані практичних планів, ані інструментів побудови розвинутої цивілізації. Ба більше, майже ніхто не знає, а які ж за рівнем розвитку бувають цивілізації і що є головним критерієм її розвинутості. Замість цього в голови людей понапихували ідеологічне сміття типу «інклюзивної економіки» чи «індустрії 4.0», які всі вживають, але ніхто не знає, що це таке.

Так що найперше українці мають знати які бувають цивілізації за рівнем розвитку. Друге — на якому рівні знаходиться цивілізація України. І третє та найголовніше — як збудувати цивілізацію, що гарантує перемогу у нинішньому цивілізаційному зіткненні.

Цивілізація виникла тоді, коли ми перейшли від полювання та збиральництва до землеробства та скотарства. Протягом 10 тисяч років людством було збудовано цивілізації лише 4 (чотирьох!) рівнів: аграрно-релігійні, торговельно-містичні, індустріально-ідеологічні та корпоративні. Кожна з цих цивілізацій породила свої цінності, свій спосіб життя та притаманні цьому способу життя державу, економіку і суспільство.

Наріжними цінностями аграрно-релігійної цивілізації є ЗЕМЛЯ і ВІРА. Найвищий рівень держави — імперія, економіки — феодальні латифундії, суспільства — релігійні громади. Аграрно-релігійна цивілізація є фундаментом будь-якої локальної цивілізації із своїми національними особливостями. Для росіянина — це імперія, для українця — «садок вишневий коло хати», для євреїв — подарована Богом земля Сіону.

Тобто, українська аграрно-релігійна цивілізація вже збудована, її базові цінності вже є у фундаменті нашої цивілізації. Останнє завдання на цьому рівні для українців було не принциповим, а технологічним — «збудувати власну державу» і вже виконано моїм поколінням. Так що рухаємося далі сходами цивілізаційною піраміди.

Наріжними цінностями торговельно-містичної цивілізації є НАДІЯ і УДАЧА. Найвищий рівень держави — колоніальна імперія, економіки — велика торгівельна компанія типу Ост-індської кампанії або російського Газпрому, суспільства — закриті спільноти типу масонських лож. Російською особливістю торгово-містичної цивілізації є віра в обраність свого царя («Путин всех перехитрил»), американської — поділ людей на переможців та лузерів, української — поділ на гречкосіїв та козаків.

І на цьому рівні українцями базові цивілізаційні завдання вже вирішені, а містичні цінності вже є каркасом нашої цивілізації. Головне завдання на цьому рівні для українців теж технологічне — навчитися обирати собі правильних лідерів. А то з шести досі обраних президентів не було жодного, за якого б не було б соромно.

Наріжними цінностями цивілізації третього рівня — індустріально-ідеологічної є СВОБОДА і РІВНІСТЬ. Найвищий рівень держави — демократична республіка, економіки — приватне індустріальне підприємство, суспільства — «громадянське суспільство».

Індустріально-ідеологічна цивілізація, як спосіб життя виникла більше двох сторічь тому, але збудувати цивілізацію такого рівня поки вдалося меншості з народів. Лише в одній з кожних семи національних цивілізацій світу. Попри те, що у всіх є парламенти та приватні індустріальні підприємства, цивілізація перемагає тільки після того, як її базові цінності стають суспільним регулятором.

Але Свобода та Рівність у більшості цивілізацій світу так і не стали головними регуляторами способу життя. Що б там не було записано в їхніх конституціях. І російська цивілізація так і не піднялася вище торговельно-містичного рівня. А от українці піднялися вище. Саме тут і є наша головна перевага над росіянами у цивілізаційному зіткненні. Але тут же й знаходиться наша головна цивілізаційна слабкість.

Українська цивілізація здолала шлях переходу від торгово-містичної до індустріально-ідеологічної цивілізації лише наполовину. СВОБОДА вже стала однією з фундаментальних підвалин нашої цивілізації і вельми активним регулятором нашого способу життя. Але цього ми не можемо сказати про РІВНІСТЬ. Уявлення про РІВНІСТЬ вульгарні і примітивні. Точніше, цілеспрямовано вульгаризовані та цілеспрямовано було насаджено нарратив відсталої російської цивілізації: «отнять и поделить».

Це була колосальна цивілізаційна поразка, яка зупинила розвиток української цивілізації. Під час Великої французької революції утвердження РІВНОСТІ йшло через нарратив «Права замість привілеїв». У повній версії «Рівні, невід’ємні права для всіх замість дарованих деспотом привілеїв для обраних». Українців змусили прагнути привілеїв для обраних і це створило олігархічну систему, яка не тільки не передбачає РІВНОСТІ, але й постійно роз’їдає СВОБОДУ. Бо СВОБОДИ без РІВНОСТІ не буває.

Таким чином, для побудови повноцінної індустріально-ідеологічної цивілізації українцям необхідно зробити РІВНІСТЬ базовим регулятором свого способу життя. Це не технологічне завдання типу «збудувати власну державу» чи «обирати правильних лідерів». Це — операція на власній душі, яка здійснюється тільки як спільний духовний подвиг. Як Велика французька революція. Або як наш нинішній всенародний спротив «тюрмі народів» — Росії, яка майже чотири сторіччя панувала над нами.

Тобто, найперше завдання, яке ми маємо вирішити протягом цивілізаційного зіткнення, яке всі називають російсько-українською війною — добудувати українську індустріально-ідеологічну цивілізацію, зробивши РІВНІСТЬ разом із СВОБОДОЮ базовим регулятором українського способу життя.

Французи вирішили це завдання, зруйнувавши тиранію внутрішню та долаючи інтервенцію тиранів зовнішніх. Вони створили новий смисл, поєднавши СВОБОДУ та РІВНІСТЬ за допомогою БРАТЕРСТВА. Смисл, який перевідкрив для України Богдан Сердюк, учасник спротиву російській окупації Славутича, Голова профкому Чорнобильської АЕС, а, головне, один із засновників «Сакрального семінару», який досліджував українські цінності та смисли: «СВОБОДА — це БРАТЕРСТВО РІВНИХ».

Американці вирішили це завдання в ході війни за незалежність. Вони створили новий смисл, поєднавши СВОБОДУ та РІВНІСЬ за допомогою ПРАГНЕННЯ ДО ЩАСТЯ. Тільки через створення нових смислів і американський спосіб життя, і французький спосіб життя інсталювали РІВНІСТЬ в якості одного із своїх базових регуляторів та збудували собі індустріально-ідеологічну цивілізацію.

Показово, що обидва цих великих духовних подвиги були зроблені в умовах боротьби проти зовнішньої тиранії. Таких же обставин, які сьогодні долає Україна. Тільки в умовах зовнішньої агресії Україна має шанс зробити РІВНІСТЬ базовим регулятором українського способу життя поряд із СВОБОДОЮ та збудувати собі цивілізацію третього рівня.

За допомогою яких же інструментів здійснювався цей духовний подвиг інсталяції РІВНОСТІ в душу французької та американської цивілізації? У французів таким інструментом стали філософи та письменники. Руссо, Дідро, Вольтер, Бомарше підготували французів до цивілізаційного прориву, а Кондорсе та Бенжамен Констан спрямовували народжену революцією енергію Духу.

У американців інструментом побудови цивілізації нових цінностей стали публіцисти, які відомі, як Батьки-засновники. Нота Вене! Не державні діячі, Джордж Вашингтон так і не став батьком-засновником. А сім публіцистів — Томас Джеферсон, Генрі Адамс, Бенджамін Франклін та інші, що писали під спільним псевдонімом «Федераліст» створили американський спосіб життя.

Що ж може стати інструментом побудови української індустріально-ідеологічної цивілізації? Який інструмент зможе інсталювати РІВНІСТЬ в якості українського способу життя?

Пісня.

Українська цивілізація — єдина в світі, яка породила більше 400.000 народних пісень. І сьогодні «Червона калина» та «Батько наш Бандера» є головними консолідаторами української цивілізації. Але ці пісні — витвір містичної цивілізації. Усе це треба, але цього вже недостатньо. Бо російська цивілізація має в своєму арсеналі не менш потужні містичні смисли («Здесь русский дух, здесь Русью пахнет»), перемогти які можна тільки Смислами та Нарративами цивілізації вищого рівня.

І ми маємо українські смисли СВОБОДИ, та ще й в нашому гімні: «Душу й тіло ми положим за нашу СВОБОДУ». Але ми досі не маємо інстальованого українською цивілізацією смислу «РІВНОСТІ». Хоча майже два сторіччя тому Микола Костомаров та Тарас Шевченко зробили першу спробу. Вони написали «Книгу битія українського народу»: «…І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав'ян, і почують крик її, і встане Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.»

Але сьогодні українські поети та співаки не вважають РІВНІСТЬ чимось важливим. І поки буде так, Україна залишатиметься слабкою ланкою у братстві розвинутих цивілізацій. Тією ланкою, по якій раз за разом будуть бити стікаючі злобою тиранії.

Втім, навіть після того, як ми здійснимо цей цивілізаційний прорив та збудуємо в Україні повноцінну індустріально-ідеологічну цивілізацію, ми все одно будемо відставати від найрозвинутіших цивілізацій людства. Бо протягом ХХ сторіччя були збудовані цивілізації ще вищого, четвертого рівня — корпоративні цивілізації.

Наріжними цінностями корпоративної цивілізації є ЕФЕКТИВНІСТЬ та СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Найвищий рівень корпоративної держави — «держава загального добробуту», економіки — високотехнологічна корпорація «масового виробництва», суспільства — соціалізоване суспільство.

Корпоративну цивілізацію намагалися збудувати усі світові лідери ХХ та ХХІ сторічь, але не всім це вдалося. Бо, по-перше, деякі з них намагалися обійтися побудовою тільки корпоративної економіки. По-друге, деякі з них робили це не добудувавши індустріально-ідеологічної цивілізації, не маючи в серці ані СВОБОДИ, ані РІВНОСТІ. Усі ці спроби завершилися народженням не корпоративних, а тоталітарних цивілізацій в Німеччині, Італії, СРСР, Японії та ще декількох.

Як наслідок, їхній спосіб життя не передбачав в якості суспільних регуляторів ані ЕФЕКТИВНОСТІ, ані СПРАВЕДЛИВОСТІ. Усі вони криком кричали про відновлення справедливості, але радянська версія справедливості для України означала Голодомор заради індустріалізації, а німецька — статус недолюдини заради «життєвого простору» для німців. Врешті-решт тоталітарні цивілізації розв’язали Другу світову війну і були знищені.

І от на початку ХХІ сторіччя Росія вирішила знову наступає на ці ж граблі. І знову вона пропонує «відновити історичну справедливість» і знову за наш рахунок — повернути Україну у колоніальну залежність: «…наказание …населения возможно только как несение неизбежных тягот.»

Відтак, побудова корпоративної цивілізації в Україні означає виконання однієї передумови, трьох технологічних і двох фундаментальних завдань. Передумова — добудувати індустріально-ідеологічну цивілізацію, зробивши РІВНІСТЬ частиною українського способу життя.

Перше технологічне завдання — відбудова «держави загального добробуту» — безкоштовних медицини та освіти, доступного житла та інших соціальних гарантій для всіх. Це завдання ми вже виконували у повоєнний час. Друге технологічне завдання — відбудова корпоративної економіки — з 8600 індустріальних корпорацій в Україні залишилося декілька сотень, а їх має бути тисячі. Це завдання ми теж виконували. Двічі. У 1927−37 роках та у 1946−65 роках. Третє технологічне завдання — побудова соціалізованого суспільства. А таке у нас було тільки на Майданах.

Але ці технологічні завдання затьмарюються складністю інсталяції ЕФЕКТИВНОСТІ та СПРАВЕДЛИВОСТІ в якості соціальних регуляторів українського способу життя. Щоб усвідомити наскільки це складне завдання прояснимо, що сьогодні в голови і серця українців імплантовано в якості соціально-економічного регулятора — прибуток.

Прибуток — вельми примітивний регулятор-мотиватор, характерний для торгівельної епохи, тобто до ХУІІ сторіччя, а сьогодні панує у таких примітивних цивілізаціях, як російська. В індустріальній економіці в якості регулятора працює уже не прибуток, а норма прибутку. В корпоративній — продуктивність праці. А в економіці ХХІ сторіччя головним регулятором стала додана вартість. Так що нам доведеться усі старі еліти (і радянські, і неоліберальні), які є носіями старих цінностей, смислів і нарративів викинути на смітник.

Підіб’ємо підсумки. Україна вкинута в цивілізаційний конфлікт деспотій проти Вільного Світу. Проста військова перемога залишить нас вразливими і дасть лише відстрочку до нового вторгнення. Змінити ситуацію можна тільки піднімаючись сходами прогресу до цивілізацій більш високого рівня.

Для цього Україні потрібен такий План Війни, який забезпечить перемогу у такий спосіб, щоб інсталювати в якості суспільного регулятора українського способу життя не тільки СВОБОДУ, але і РІВНІСТЬ. А після цього ЕФЕКТИВНІСТЬ та СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Так, як це зробили американці протягом Першої світової війни, англійці протягом Другої світової, а японці, німці, італійці та інші цивілізації «золотого мільярду» протягом Холодної світової війни.

Зараз нам це під силу.

Від автора: дана стаття написана в співавторстві з доктором філософії Оленою Скоморощенко