«Давай і Давай», відсутність звітності та корупційний розсадник: деталі про податки в Україні

— Коли та як з'явилися податки?

Поняття «податки» з'явилося в Римі, у Римській імперії, тобто коли з'явився ще один суб'єкт внутрішнього права — імперія. Власне імператор і почав збирати податі зі своїх підданих. Вони платили за право проживання на території імперії. На той момент податки були визначені як частка людини, яка бере участь у житті держави.

Більш розвинені податки, як не дивно, стали на Сході. У Китаї ввели податок монгольські завойовники. Це обґрунтовувалося тим, що люди на тих територіях не мали приватної власності. Тобто вся земля, на якій жили люди, належала умовному володарю. І це давало йому право брати плату з тих, хто проживає на його землях. Податки також мали свій розвиток на території Близького Сходу (території сучасних Ізраїлю, Лівану, Сирії). Це відбулося під час мусульманської експансії, коли араби захопили ці землі. Були встановлені правила, що всі, хто проживає на цій території, мають платити податок. Але це стосувалося тільки тих, хто не був мусульманином. Якщо ти не хотів платити податок, ти мав прийняти іслам.

На нашій території податків не було, була плата князям за охорону. Тобто люди, які жили на території Київської Русі, податки не платили. Територія сучасної Київщини відносилась до Великого князівства Литовського, потім до Речі Посполитої. Тобто ми були однією державою з Польщею та Литвою. До Московії ми не мали ніякого відношення до часів Богдана Хмельницького, який вступив в унію з Москвою та привів сюди московських князів, які почали встановлювати тут свої порядки, у тому числі й податки. Але оскільки податки не стосувалися вільних людей, у першу чергу московські князі воліли забрати свободу через відбір землі.

На росії не було розуміння приватної власності взагалі. Фактично все на росії належало царю. Цар розміщував своїх людей на окремих територіях (вони називалися «поміщиками»), щоб вони захищали цю землю та кормилися з неї. Оскільки земля їхньою була тільки формально, а де-юре вся земля належала цареві, вони платили податки. І звідси починається історія податків у тому значенні, яке знаємо ми на сьогоднішній момент.

— За що громадяни повинні сплачувати податки? Хто має платити податки?

Підприємство, яке розташоване не на своїй (орендованій) землі та використовує природні ресурси (чисте повітря, воду тощо) повинно платити суб'єкту (власнику) цієї території. Також за те, що підприємству громада-власник надала право працювати на цій території. У нас на сьогоднішній момент єдиним територіальним суб'єктом є не держава, а громада.

Зараз як підприємець я теж плачу податок, так званий єдиний податок. Він зараховується до бюджету громади. Але в мене є ще другий податок — єдиний соціальний внесок. З цих грошей Пенсійний фонд виплачує пенсії. Але в мене виникає питання — чому я не можу на свою пенсію відкладати? Люди на Заході відкривають пенсійні рахунки, і якусь частку з їхніх зарплат перераховують на ці рахунки. Також із зарплати наймані працівники платять податок на прибуток (прибуток фізичної особи).

Ще один тип податку, який у нас є чи не найбільшим, — податок на додану вартість — у свій час придуманий урядом Маргарет Тетчер як засіб боротьби з перевиробництвом. Податок на додану вартість з'явився в Україні за ініціативи Президента Кучми. Ідея була та сама — подолання кризи перевиробництва. Були такі роки, коли рівень приросту ВВП України перевищував 13%. Такого у світі ніколи ніде не було. Але потім уряд України зрозумів одну річ — це додатковий дохід. Навіщо від нього відмовитись? У результаті податок на додану вартість додасться фактично у вартість самого продукту, тобто його виплачує де-факто не виробник продукції, а покупець. І куди йде цей податок в Україні, до сьогоднішнього моменту не знає ніхто. Тобто немає в нас ніякої інституції, яка б адмініструвала цей податок. А це можуть бути якісь державні закупівлі здебільшого з корупційною складовою. На сьогоднішній момент у нас кризи перевиробництва немає. Але оскільки цей податок додається на кожному етапі перевиробництва (етап створення складної продукції), зараз ПДВ навпаки не дає можливості створювати складну продукцію. Бо через цей податок собівартість кінцевого результату перевищує ціну, яку надають конкуренти. Тобто виправданої необхідності в цьому податку не просто не існує, а він є шкідливим для розвитку економіки. Єдина доступна до розуміння необхідність у цьому податку — продовження корупційної ренти.

Ще один дивний момент — наші державні організації, які живуть за рахунок бюджету, так само платять податки. Це схоже на перекладання коштів з однієї кишені в іншу. Відповідно є несправедливості в нашій податковій системі. І перш за все вона збирає кошти з людей за їхню власність.

В Європі, крім того, що людина платить податки, вона в кінці року може отримати від держави назад ті кошти, які заплатила надмірно. Щоправда, у багатьох країнах ці податки повертаються не грошима, а через доступ до послуг.

— Чи потрібно сплачувати податки, якщо люди не можуть контролювати, куди вони йдуть?

Це все непрозоро. Наприклад, є якась адміністрація. Вона витратила на свої потреби якусь суму. Потім вона має показати звіт, бо насправді це не її кошти, це гроші, які дали люди в користування.

Ще одна несправедливість чинних податків — відсутність звітності. Як показує практика, де є відсутність звітності, де немає контролю, там одразу виникає корупція. І тому зараз вона процвітає.

Контролювати можна тільки невеликі речі. Якщо я плачу податки громаді, то я повинен мати можливість бачити, куди йдуть ці гроші в обов'язковому порядку. Тобто це повинно бути на законодавчому рівні. Люди, які є в голові цієї громади, мають звітувати. Є два варіанти: звітувати як мінімум один раз на рік, або на вимогу.

Функції держави повинні зменшити до необхідних. Необхідними функціями держави є зовнішня робота та безпека країни (армія та спецслужби). Решта має бути роздано на місцях, на рівень громад. Рівень суспільної безпеки повинен бути таким самим, як у всіх цивілізованих країнах. Поліція не повинна бути національною, вона повинна бути муніципальною. Тобто вона повинна отримувати дохід від тих людей, кому конкретно вони служать, тобто від громад. Так само і з пожежною частиною.

Також податкова інспекція. Її треба знищити. Тобто всі доходи, які визначаються державою, повинні проходити через державне казначейство. Такої інституції як Національний банк бути не повинно. Бо на сьогоднішній момент це просто корупційний розсадник.

— Чому в нас збільшують деякі податки? І чому створюють нові податки?

Цар Соломон колись говорив: «У невситимості дві доньки: Давай і Давай». Для того, щоб керувати економікою, треба бути не економістом-теоретиком, треба бути людиною, яка хоч якийсь час попрацювала в бізнесі. У нас такої людини немає в жодному економічному блоці країни. Та система, яка введена для наших чиновників, не створена таким чином, щоб мотивувати працювати на розвиток країни. Наповнення бюджету саме по собі не має ніякого сенсу. Є сенсом зробити так, щоб коштів було достатньо.

— Що треба зробити, щоб податків було менше?

Ті, хто замотивовані, зацікавлені в розвитку, будуть робити так, щоб податків було менше. А для цього треба скоротити по максимуму видатки, щоб доходів, які ти отримував, було достатньо.

У Сполучених Штатах Америки, де живе майже 300 млн населення, у всій структурі Генеральної прокуратури (це весь штат: прокурори, охоронці, секретарі, прибиральниці тощо) складається з 275 осіб. Штат Генеральної прокуратури України — 15 тисяч тільки прокурорів. На сьогоднішній момент усього людей, які працюють тим чи іншим чиновником в Україні, — понад 3 млн.

— Які послуги безкоштовно має надавати держава?

Насправді, відповідно до Конституції, Україна є соціальною державою. Відповідно звичайні соціальні послуги, ті, що пов'язані із життєдіяльністю людини, мають надаватися безкоштовно (безпека, медицина, освіта, соціальна підтримка). Також будь-які послуги, яка придумує сама держава.

— Як змінити податкову систему?

Уся чинна система будувалася навіть не роками, і не десятиріччями. Уся система оподаткування в Україні є несправедливою. Ми колись запропонували зі своїми колегами, спеціалістами наступну модель — модель безумовного доходу. Ми це називали республіканською часткою. Це дохід, який має отримувати людина від використання того багатства, яке є в її власності. В Україні це надра, водні ресурси, повітря тощо. Тобто це має ділитися пропорційно між усіма громадянами порівну. Це сума, завдяки якій людина може не просто спокійно прожити місяць, а достойно прожити.