ХРОНІКА ЗАМОРОЖЕНОГО КОНФЛІКТУ

Центр протидії дезінформації роз’яснює причини виникнення першого терористичного анклаву, який створила рф на руїнах радянського союзу.

ХРОНІКА ЗАМОРОЖЕНОГО КОНФЛІКТУ

Невизнана «Придністровська Молдавська Республіка» існує вже 31 рік. За цей час в регіоні відбулося 7 референдумів щодо самовизначення. Жодні переговори, фінансові вливання та військовий наступ Республіки Молдови так і не врегулювали конфлікт.

Спочатку придністровський сепаратизм позиціонував себе як рух за збереження СРСР. В 1990-1991 роках, поряд із Придністров’ям і Гагаузією також розвивалися сепаратистські рухи й на Півдні Одеської області, де компактно проживають болгари і гагаузи. У жовтні 1991-го навіть планувався з’їзд депутатів усіх рівнів задністровських районів Одеської області, щоб проголосити Бесарабську республіку.

Формально придністровський конфлікт почався з мовного питання, коли Республіка Молдова ухвалила закон про мову. Молдовська була оголошена державною мовою і переведена на латиницю. У Придністров’ї це сприйняли як «румунізацію» Молдови. Керівники підприємств союзного значення, які підпорядковувалися Москві, використали цей факт для консолідації місцевого населення і протиставлення його решті країни.

В 1992 році Молдова після тривалих спроб вести переговори, спробувала збройним шляхом відновити конституційний лад. Це призвело до ескалації конфлікту, піком якого стали події в місті Бендери. Протягом 5 місяців загинуло понад 1000 людей. Після втручання російської 14-ї армії та підписання угоди про припинення війни у липні 1992 року конфлікт був заморожений.

Значення придністровського врегулювання значно ширше за внутрішньомолдовський контекст. Саме на прикладі Молдови кремль відпрацював методики, що вдосконалювалися в усіх подальших сепаратистських конфліктах, ініційованих росією.

Здійснювалася дискредитація керівництва Молдови, її збройних сил і правоохоронців всередині країни та за її межами. Формувалося негативне ставлення до спроб держави відновити контроль над сепаратистським Придністров’ям.

Боротьбу з сепаратистами для відновлення конституційного ладу представляли як продовження «Великої вітчизняної війни» і боротьбу проти румунських фашистів. Спочатку Молдова програла інформаційну війну, а згодом — і звичайну.

«Придністровська Молдавська Республіка» не вижила б без політичної, дипломатичної та економічної підтримки рф, а також поблажливого ставлення з боку України та західних партнерів Молдови. За допомогою Придністров’я росія прагне утримати Молдову у сфері свого впливу і не допустити рух країни в бік більшої інтеграції з Європейським Союзом.

В умовах російської агресії проти України наявність навіть незначного російського військового контингенту, розташованого поруч із Одеською областю, створює додаткове напруження. Через територію Придністров’я проходить залізниця, яка поєднує Одесу з дунайськими портами, Ізмаїлом та Рені.

У Придністров’ї розташована Молдовська державна районна електростанція (ДРЕС), через яку здійснюється живлення південних районів Одеської області. Придністров’я, крім просто відвертої контрабанди, що підриває економічну безпеку України, має ще багато «сірих схем», у яких також зацікавлені бізнес-еліти Молдови й України.

Переважну більшість економічних і політичних питань у Придністров’ї контролює бізнес-холдинг «Шериф». Власник холдингу придністровський олігарх Віктор Гушан, крім громадянства ПМР має молдовський, російський і український паспорти, а також елітну нерухомість в Одесі та Вилково. Його статки оцінюються в $2 млрд. Він особисто контролює близько 60% легальної економіки та 100% депутатів ПМР.

Через територію Придністров’я проходить газова труба. ПМР здійснює відбір газу і продає його місцевим споживачам за цінами нижчими, ніж закуповує Молдова. Гроші від споживачів надходять у бюджет Придністров’я, але «ПМР» не розраховується з Росією за спожитий газ. Борг Придністров’я за газ становить майже $7,4 млрд. Молдова споживає близько 2,8 млрд кубометрів газу на рік.

Тирасполь не платить “Газпрому”, а використовує гроші з “газового рахунку” на соціальні потреби регіону. Водночас в Придністров’ї розташована Молдавська ДРЕС, яка є одним із основних споживачів газу й одночасно одним з основних постачальників електроенергії в Молдову. Тобто Молдова платить подвійну ціну Придністров’ю — і за газ, і за електроенергію.

Структура придністровського експорту свідчить про те, що основні ринки збуту придністровських підприємств містяться на Заході. Але не зважаючи на політику з боку ЄС щодо Придністров’я, населення там за своїми настроями залишається переважно проросійським і не налаштоване на реінтеграцію з Молдовою.

Російський військовий контингент у Придністров’ї за кількісним і якісним складом – це переважно місцеві жителі з російським громадянством. Лише офіцерський склад з Росії. Орієнтовна кількість російського угруповання військ – 1700 осіб. Додатково може бути залучено 7-8 тисяч армії ПМР та близько 1 тисячі правоохоронців.

Після припинення військового вантажного транзиту територією України в 2015 році, придністровське угруповання перебуває на самозабезпеченні. Крім військового контингенту, є ще й склади озброєнь у Колбасні. Це близько 22 тис. тонн боєприпасів. Там є все: від патронів до снарядів для 152 мм гаубиць. Частина з того просто не придатна і потребує утилізації. Охорона складу — одне із завдань оперативної групи російських військ (ОГРВ) у Придністров’ї й один з аргументів російської сторони на користь збереження цього контингенту на території Молдови.

1999 року на Стамбульському саміті ОБСЄ рф взяла на себе зобов’язання вивести війська й озброєння з Молдови. Обіцянки не виконала, хоча частину боєприпасів було вивезено або утилізовано. В 2017 році парламент Молдови вимагав вивести російські війська з Придністров’я. 2018-го Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію “Про повне і беззастережне виведення іноземних збройних сил з території Республіки Молдова”.

Ключова помилка Молдови — визнання сепаратистів стороною переговорів, виведення рф зі статусу країни-агресора і введення у статус посередника. Також на офіційному рівні Молдова й досі не визнала Придністров’я окупованою територією.