ХРОНІКА ЗАМОРОЖЕНОГО КОНФЛІКТУ

Невизнана «Придністровська Молдавська Республіка» існує вже 31 рік. За цей час в регіоні відбулося 7 референдумів щодо самовизначення. Жодні переговори, фінансові вливання та військовий наступ Республіки Молдови так і не врегулювали конфлікт.

Спочатку придністровський сепаратизм позиціонував себе як рух за збереження СРСР. В 1990-1991 роках, поряд із Придністров’ям і Гагаузією також розвивалися сепаратистські рухи й на Півдні Одеської області, де компактно проживають болгари і гагаузи. У жовтні 1991-го навіть планувався з’їзд депутатів усіх рівнів задністровських районів Одеської області, щоб проголосити Бесарабську республіку.

Формально придністровський конфлікт почався з мовного питання, коли Республіка Молдова ухвалила закон про мову. Молдовська була оголошена державною мовою і переведена на латиницю. У Придністров’ї це сприйняли як «румунізацію» Молдови. Керівники підприємств союзного значення, які підпорядковувалися Москві, використали цей факт для консолідації місцевого населення і протиставлення його решті країни.

В 1992 році Молдова після тривалих спроб вести переговори, спробувала збройним шляхом відновити конституційний лад. Це призвело до ескалації конфлікту, піком якого стали події в місті Бендери. Протягом 5 місяців загинуло понад 1000 людей. Після втручання російської 14-ї армії та підписання угоди про припинення війни у липні 1992 року конфлікт був заморожений.

Значення придністровського врегулювання значно ширше за внутрішньомолдовський контекст. Саме на прикладі Молдови кремль відпрацював методики, що вдосконалювалися в усіх подальших сепаратистських конфліктах, ініційованих росією.

Здійснювалася дискредитація керівництва Молдови, її збройних сил і правоохоронців всередині країни та за її межами. Формувалося негативне ставлення до спроб держави відновити контроль над сепаратистським Придністров’ям.

Боротьбу з сепаратистами для відновлення конституційного ладу представляли як продовження «Великої вітчизняної війни» і боротьбу проти румунських фашистів. Спочатку Молдова програла інформаційну війну, а згодом — і звичайну.

«Придністровська Молдавська Республіка» не вижила б без політичної, дипломатичної та економічної підтримки рф, а також поблажливого ставлення з боку України та західних партнерів Молдови. За допомогою Придністров’я росія прагне утримати Молдову у сфері свого впливу і не допустити рух країни в бік більшої інтеграції з Європейським Союзом.

В умовах російської агресії проти України наявність навіть незначного російського військового контингенту, розташованого поруч із Одеською областю, створює додаткове напруження. Через територію Придністров’я проходить залізниця, яка поєднує Одесу з дунайськими портами, Ізмаїлом та Рені.

У Придністров’ї розташована Молдовська державна районна електростанція (ДРЕС), через яку здійснюється живлення південних районів Одеської області. Придністров’я, крім просто відвертої контрабанди, що підриває економічну безпеку України, має ще багато «сірих схем», у яких також зацікавлені бізнес-еліти Молдови й України.

Переважну більшість економічних і політичних питань у Придністров’ї контролює бізнес-холдинг «Шериф». Власник холдингу придністровський олігарх Віктор Гушан, крім громадянства ПМР має молдовський, російський і український паспорти, а також елітну нерухомість в Одесі та Вилково. Його статки оцінюються в $2 млрд. Він особисто контролює близько 60% легальної економіки та 100% депутатів ПМР.

Через територію Придністров’я проходить газова труба. ПМР здійснює відбір газу і продає його місцевим споживачам за цінами нижчими, ніж закуповує Молдова. Гроші від споживачів надходять у бюджет Придністров’я, але «ПМР» не розраховується з Росією за спожитий газ. Борг Придністров’я за газ становить майже $7,4 млрд. Молдова споживає близько 2,8 млрд кубометрів газу на рік.

Тирасполь не платить “Газпрому”, а використовує гроші з “газового рахунку” на соціальні потреби регіону. Водночас в Придністров’ї розташована Молдавська ДРЕС, яка є одним із основних споживачів газу й одночасно одним з основних постачальників електроенергії в Молдову. Тобто Молдова платить подвійну ціну Придністров’ю — і за газ, і за електроенергію.

Структура придністровського експорту свідчить про те, що основні ринки збуту придністровських підприємств містяться на Заході. Але не зважаючи на політику з боку ЄС щодо Придністров’я, населення там за своїми настроями залишається переважно проросійським і не налаштоване на реінтеграцію з Молдовою.

Російський військовий контингент у Придністров’ї за кількісним і якісним складом – це переважно місцеві жителі з російським громадянством. Лише офіцерський склад з Росії. Орієнтовна кількість російського угруповання військ – 1700 осіб. Додатково може бути залучено 7-8 тисяч армії ПМР та близько 1 тисячі правоохоронців.

Після припинення військового вантажного транзиту територією України в 2015 році, придністровське угруповання перебуває на самозабезпеченні. Крім військового контингенту, є ще й склади озброєнь у Колбасні. Це близько 22 тис. тонн боєприпасів. Там є все: від патронів до снарядів для 152 мм гаубиць. Частина з того просто не придатна і потребує утилізації. Охорона складу — одне із завдань оперативної групи російських військ (ОГРВ) у Придністров’ї й один з аргументів російської сторони на користь збереження цього контингенту на території Молдови.

1999 року на Стамбульському саміті ОБСЄ рф взяла на себе зобов’язання вивести війська й озброєння з Молдови. Обіцянки не виконала, хоча частину боєприпасів було вивезено або утилізовано. В 2017 році парламент Молдови вимагав вивести російські війська з Придністров’я. 2018-го Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію “Про повне і беззастережне виведення іноземних збройних сил з території Республіки Молдова”.

Ключова помилка Молдови — визнання сепаратистів стороною переговорів, виведення рф зі статусу країни-агресора і введення у статус посередника. Також на офіційному рівні Молдова й досі не визнала Придністров’я окупованою територією.