Скоропадський і Петлюра: а чи здатні ці історичні постаті об’єднати сьогодні націю?
Ми вже звикли до того, що наші історичні постаті майже завжди викликають суперечки, які розколюють суспільство.
До того ж відбувається це все під гучні заклики до злагоди і єдності.
У цій програмі ми розглянемо постаті Скоропадського й Петлюри та намагатимемося привести достатньо аргументів для того, щоб показати закономірність їхніх дій, які відбувалися в логіці історичного процесу. Тому й один, і другий відіграли свою позитивну роль в українському державотворенні та заслуговують на чільне місце в нашому історичному пантеоні.
Гість програми — незалежний дослідник історії України Сергій Коваленко.
Протиставляти головного отамана війська УНР Симона Петлюру та гетьмана Павла Скоропадського цілком можливо, але як носіїв тієї чи іншої державотворчої концепції. Про це під час ефіру заявив дослідник історії України Сергій Коваленко.
«Їх доречно між собою протиставляти. В будь-якій державі на політичній верхівці існує правляча частина та опозиція. Це абсолютно природний стан демократичної держави. Якщо такого немає, то це вже називається тоталітаризмом чи авторитаризмом. Як Петлюра, так і Скоропадський дбали про Україну. Однак у кожного з них були свої уявлення, яким шляхом це потрібно робити та на які верстви населення при цьому треба спиратися. Петлюра за своїм походженням, світоглядом та попередньою діяльністю був переконаним демократом. Він вважав, що нову державу не можна побудувати, якщо не спиратись на широкі верстви народу. Скоропадський натомість дотримувався іншого погляду. Він зокрема вважав, що державу можна побудувати, спираючись на так званих луччих людей. Однак в обох цих концепціях були свої хиби», — сказав Сергій Коваленко.
Зокрема, за його словами, у Петлюри вона полягала в тому, що широкі верстви, на які він планував спиратися, були тотально не освіченими, в більшості бідними, одурманені царською пропагандою, а відтак не дуже розуміли для чого потрібна самостійна Україна.
«Тож звідки було брати кадри для розбудови держави?», — ставить слушне запитання історик.
«Натомість хиба концепції Скоропадського була в тому, що ці верстви „луччих людей“ були далекі від національної ідеї. В основному ці люди були нащадками колись козацької старшини та землевласниками, які не могли піднятися вище власних інтересів на рівень загальнонаціональних. Якщо говорити про кадри, які він підбирав з цих верств населення, то серед них значно більше було досвідчених адміністраторів, людей з політичним досвідом та навіть членів Держдуми. Водночас цих людей треба було агітувати за незалежну українську державу. Ідея незалежної держави саме у середовищі незадоволених системою людей у 1917 році знаходила позитивний відгук. До речі, схожі настрої були у серпні 1991 року», — каже дослідник.
На його думку, настрої людей постійно змінюються. Адже громадяни спочатку щиро починають вірити у щось, а потім це не виправдовує їх надій і люди починають вірити у щось протилежне.
«Потім розчаровуються і в цьому, а далі вже згадують, що раніше було краще і починають зачаровуватися минулом, але вже дещо видозміненим минулим. Це називається політичним досвідом суспільства», — каже дослідник.
Він нагадав, що 20 листопада 1917 року було проголошено УНР.
«Ми, на жаль, забули цю дату. Однак вона є відродженням української державності після падіння Війська Запорозького. В історичному сенсі це більш значуща дата, ніж навіть проголошення незалежності 22 січня 1918 року. Адже 20 листопада 1917 року на політичній карті світу з’явилася держава з назвою Україна — Українська Народна Республіка (УНР) і назва ця вже ніколи не зникала.», — резюмує історик.
