Виховна терапія від «Божої корівки»

Театр «Божа корівка» («Сонечко»), що діє при Центрі мистецтв «Новий український театр» на початку свого 20-го театрального сезону випустив нову виставу «Мій домашній дикий лис» за п’єсою молодого драматурга Марини Смілянець.

Театр «Божа корівка» («Сонечко»), що діє при Центрі мистецтв «Новий український театр» на початку свого 20-го театрального сезону випустив нову виставу «Мій домашній дикий лис» за п’єсою молодого драматурга Марини Смілянець.

Протягом двадцяти років у театрі намагаються не лише розважати, але й виховувати маленького глядача. Останнім часом тут з’явилася ціла низка повчальних вистав — з правил дорожнього руху, етикету, протипожежної безпеки, а відтепер до цього списку додався спектакль, в якому «дитячою» мовою порушуються серйозні теми екології, збереження навколишнього середовища.

А ще театр відкриває українському глядачеві нових драматургів. Свого часу тут вперше поставили дитячі п’єси Наталії Уварової «Божа корівка рятую світ» та «Фізкультура для баби Яги». А позаминулого театрального сезону «Божа корівка» почала знайомити маленьких глядачів з творчістю Марини Смілянець.

Свою казку «Країна серйозних» Марина написала як спогад про дитинство. 2015 року цей твір став переможцем Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «П'єси для дітей».

Події відбуваються у країні, де заборонено мріяти, сміятися, розповідати казки. Казкар знайомиться з місцевою дівчинкою і розповідає, що таке справжнє дитинство, звільняє її від страху і сумнівів. Разом нові друзі звільняють всю країну.

У п’єсі Марина намагалася показати, що головне не боятися мріяти, не боятися робити сміливі вчинки, завжди лишатися самим собою, а не бути сліпим виконавцем ролі соціуму. Адже у кожної людини повинен бути свій стержень, бо кожна особистість унікальна і неповторна по своєму.

Ця п’єса сподобалася художньому керівникові Нового українського театру Віталію Кіно і він вирішив поставити її на сцені свого театру. У режисерському трактуванні «Країна Серйозних» дуже нагадує колишній Радянський Союз з усілякими обмеженнями для самоутвердження особистості. Образ Агента-08 зовні надто подібний на піонера-ленінця 70-х років минулого століття. Натомість, коли дивишся на синьо-золотисте вбрання Казкаря, то мимоволі згадуєш національний прапор України. Також творці вистави нагадали про залежність молодого покоління від телевізорів і комп’ютерів. Про актуальність цієї проблеми глядач згадує, коли з екрану телевізора до нього звертається Головний Агент.

Натомість друга дитяча вистава — «Абетка гарних манер» це власний проект М. Смілянець, який їй допомогла втілити в життя одна з провідних актрис Нового українського театру Поліна Кіно. Ця актриса має відчуття сцени і акторські здібності, а вистава «Абетка гарних манер» стала режисерським дебютом Поліни.

Напевне вистава має велике виховне значення, але драматург, режисер і актори прагнули насамперед створити цікавий дитячий спектакль, аби діткам було цікаво в театрі.

Для цього збільшили кількість інтерактивних ігор, залучають дітей до подій, що відбуваються на сцені. Дія відбувається у формі невимушеного діалогу між Котом Мурчиком та не зовсім вихованими дітьми Олею і Толею. Саме з цих розмов дітки дізнаються, як потрібно себе поводити в тих чи інших ситуаціях.

Оскільки ці дві вистави мали успіх, то Віталій Кіно запропонував саме Марині написати дитячу казку, в якій би підіймалися екологічні проблеми.

«Театр має не лише розважати, але й виховувати і давати знання. Особливо, коли це стосується дитячого театру. Після наших вистав діти стають іншими. Вже вони вчать своїх батьків: «Мамо, треба переходити дорогу на зелене світло»; «Тату, потрібно обережно поводитися з сірниками», а також учать своїх батьків правилам етикету.

Дітки все дуже добре запам’ятовують, у дитячому віці закладається певна програма на майбутнє життя. І що це буде за програма залежить від нас, дорослих. Сьогодні ми рухаємося в цивілізований світ, а в Європі проблеми екології і збереження навколишнього середовища стоять на першому місці. У нас багато десятиліть поспіль на це питання не звертали уваги. Старше і середнє покоління спокійно ставиться до того, наприклад, що на природі залишають сміття, ми так, на жаль, виховані.

Сучасна молодь і, особливо, дітки мають мислити по-іншому. Ми прагнули створити не лише повчальну виставу, але й щоб вона подобалася хлопчикам та дівчаткам, аби вони її запам’ятали", — розповів В. Кіно.

Нова вистава театру стала спільною роботою режисера і драматурга. Марина була на всіх репетиціях, редагувала текст, вносила свої пропозиції до нової постановки. Перед тим, як презентувати «Мій домашній дикий Лис» на професійній сцені, творча група кілька разів показали «чорновий» варіант вистави у дитячих садочках та школах Києва. І після кожної такої зустрічі змінювали текст, змінювали саму виставу. У такий спосіб перевіряли скільки діткам можна розповідати і яким має бути ігровий момент. Адже якщо тільки розповідати, то це буде лекція. А дітки мають слідкувати і за сюжетом, і за інтригою, і за конфліктом. Все було перевірене, так би мовити, лабораторним способом.

За сюжетом звірям пропонують залишити ліс і переселитися до іншого місця, де їм буде добре й затишно. Але виявляється, що вони змушені будуть жити у звичайному зоопарку, а на місті лісу збудують великий супермаркет… Отож тваринам доведеться докласти значних зусиль, аби зберегти право і далі жити у свої лісових домівках.

Роль Лиса виконує Данііл Кіно. Молодому артисту не потрібно було навіть гримуватися, адже він, маючи руде волосся, зовні трохи схожий на персонажа.

До того ж Данііл зумів достовірно передати внутрішній світ свого героя. Для студентів акторського факультету Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Антоніо Марджинедо, який виконує одразу дві ролі (Бобра Бобровича і Білки) та Марії Колюшко (Дівчинка Соня) робота у виставі «Мій дикий домашній лис» стала дебютною. Режисер зумисне дав можливість показати свої здібності на сцені саме юним акторам, бо діти більше довіряють саме виконавцям, які не набагато старші за них віком. До того ж, Новий український театр постійно намагається давати шлях молодим акторам і молодим режисерам.

Оскільки це вистава навчальна, то й оформлення сцени зробили подібним на плакат. Відповідно до дії змінюються і декорації. Спочатку це ліс, потім кімната дівчинки. У декораціях переважає зелений колір. Костюми створили Юлія Кіно та Марина Смілянець. Музику написав Ілля Рибалко. Як зізнався композитор, йому завжди цікаво працювати з дитячим матеріалом.

Дуже важливо, що в цій виставі є елемент інтерактиву. До дії залучають дітей, вони навіть виходять на сцену. Хлопчики та дівчатка своїми руками беруть чи то пластикову пляшку, чи пакет, чи металеву банку і кидають їх у смітник. Коли вони не лише бачать, як це роблять інші, але й роблять самі, то швидше запам’ятовують.

Наразі Марина Смілянець працює над новорічно-різдвяною п’єсою. Новий задум вона пояснює тим, що у нас практично немає українських дитячих вистав, присвячених Новому року і Різдву.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото Анастасії КОНОНЕНКО