Щодо прикладів національної ідеї. (Продовження) Консенсусна демократія. Частина 3.

Світовий приклад врегулювання майже 100 річного конфлікту між Північною Ірландією та Великою Британією. Як вдалося досягнути порозуміння і вирішити цей конфлікт?!

Частина 3. Отак це відбулося!

Приведені дані у Частині 2 — це маленька частка того, як усі «зацікавлені» сторони допомагали у «вирішені» конфлікту. Нічого це не нагадує нам, українцям, у вирішені нашого військового конфлікту?!

Наведу конкретний приклад тому, як все ж таки вдалося досягнути порозуміння і вирішити багато річного конфлікт.

І так, конфлікт за незалежність Ірландії почалась з Пасхального повстання у Дубліні у 1916 році під керівництвом Патрика Пірса і тоді була уперше проголошена Ірландська республіка. Головними противниками були прибічники залишення провінції у складі Об’єднаного Королівства. Протистояли як британським силовим структурам, так і протестантським воєнізованим формуванням. І це протистояння тривало майже 100 років.

Треба правда сказати, що спроби вирішувати ці проблеми приймались ще у кінці 1960 років. З однієї сторони була створена Північно — ірландська асоціація громадянських прав, а з іншої — за соціальні реформи, за діалог поміж громадами та розвиток відносин між двома частинами півострова, виступав прем’єр Північної Ірландії Тенерс О"Нейл, який розпочав зустрічі з ірландськими прем’єрами як у Дубліні так і у Белфасті. Але ж він зіштовхнувся з опозицією у своїй особистій партії, яка фактично розкололась.

У листопаді 1985 року у замку Хіллсборо, що у Північній Ірландії, була укладена угода між Великою Британією та Ірландською Республікою, згідно якої, останній надавався статус консультанта при вирішені питань у Північній Ірландії. Це було початком. В результаті тривалих перемовин, у грудні 1993 року між Великою Британією та Ірландією була підписана «Декларація Даунінг — стріт», що закріплювала принципи відмови від насилля і яка передбачала формування місцевого парламенту і уряду. Але ж знову виконання умови було відкладено, в зв’язку з новим терактом ІРА у лондонському аеропорті (можливо хтось не хотів перемир’я і здійснив провокацію!).

У квітні 1998 року у Белфасті уряд Великої Британії та Ірландії все ж таки підписали «Угоду Страстної п’ятниці» щодо передачі влади місцевим органам управління та проведення референдуму для визнання статусу Північної Ірландії, але перемовини між північно — ірландськими протестантами та католиками знову були зірвані після чергового теракту у місті Ома у вересні 1998 року. А у 2000 році, в результаті провалу перемовин про роззброєння ІРА, Асамблея Північної Ірландії була розпущена (вона пропрацювала два роки).

У січні 2004 року Дублін та Лондон створили незалежну моніторингову комісію, яка регулярно відслідковувала ситуацію у Північній Ірландії. Членами цієї комісії були представники Великої Британії, Ірландії, Ольстеру і США, а вже влітку 2005 року керівництво ІРА видало офіційний наказ про припинення збройної боротьби, складання зброї та перехід до політичного вирішення конфлікту. Був початий новий етап перемовин.

У жовтні 2006 року у Шотландському місті Сент — Єндрюс пройшли перемовини лідерів усіх північно — ірландських партій, прем’єр — міністрів Великої Британії та Ірландії щодо питання повернення Ольстера під управління місцевих органів влади (замість прямого керування із Лондону).

Таким чином був досягнутий мир! І як з’ясувалось, одним із вимірів консенсусної демократії, стало зростання економічних показників. Економічний розвиток Північна Ірландія за останні часи піднявся вище, ніж у Великій Британії у цілому, і це була відповідь бізнесу на встановлення стійкого миру!

Таким чином, врегулювання конфлікту у Північній Ірландії стало можливим не завдяки антитерористичній стратегії, а тому, що територіальні громади винайшли іншу модель — демократію, як консенсус провідних політичних сил, у тому числі і опонентів, які не хотіли примирення.

Анонс: у наступній публікації я наведу приклад «примирення», який відбувся у Іспанії, і який, на мій погляд, у цей непростий для нашої країни час, має право на розгляд! Як кажуть, нічого особистого, лише історичні приклади!