Класика на Подолі

На Новій сцені Київського академічного драматичного театру на Подолі відбулася прем’єра вистави «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Режисер-постановник — лауреат Шевченківської премії, народний артист України Віталій Малахов. Отож, слово Віталію Юхимович

На Новій сцені Київського академічного драматичного театру на Подолі відбулася прем’єра вистави «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Режисер-постановник — лауреат Шевченківської премії, народний артист України Віталій Малахов. Отож, слово Віталію Юхимовичу.

«Взагалі я не дивлюся російський серіалів, але у 2012-му випадково натрапив на телесеріал «Бригада». Подивився одну серію і згадав про Чіпку — хорошого хлопця, який чомусь став поганим. Тоді подумав про те, що у нас є краща література, ніж література для серіалів.

Звернувся до Віталія Жежери. Він дуже швидко написав однойменну п’єсу з багатьма текстами пісень. Але після цього довго не було можливостей, щоб зробити класичну музично-драматичну виставу, що притаманна українському театру. Для цього треба було по-перше мати виконавців, які б могли грати на музичних інструментах і співати, і грати театрально; по-друге щоб це були молоді люди, і вони б мали хороші музичні інструменти; а по-третє — треба було просто мати приміщення, де можна було б проводити репетиції. А ми на той час були безхатченками.

Після того як втратили можливість грати у Гостинному дворі, грали у Будинку архітектора, малій сцені Національного палацу мистецтв «Україна». Вдячні їм за те, що нас приймали, але повноцінно там працювати було не можливо. А коли рік тому перейшли у нове приміщення нашого театру, то відразу почали працювати над цією виставою.

Але текст складний, роман дуже великий. З одного боку нам хотілося додати якісь сюжетні лінії, які Віталій Жежера змушений був вирізати, тому що весь роман неможливо охопити у виставі, яка триває більше ніж дві години. З іншого боку, це мав бути не просто переказ сюжету. Завдання вистави, швидше, викликати у молоді зацікавленість цим романом, для того, щоб вони прочитали його повністю.

Дія вистави відбувається начебто у виправно-трудовій колонії, а актори — начебто ув’язнені. Вистави справді на початку ХХІ сторіччя створювалися у виправно-трудових колоніях. А ми за допомогою такого прийому намагалися відсторонити акторів і глядачів від простого переказу твору.

Ми досить довго спілкувалися з пенетенціарною службою України і там нам багато чого розповіли. Маємо чимало світлин з виправно-трудових закладів. Дія відбувається у дворику, де відпочивають в’язні. З одного боку тут вони начебто і мають певну свободу, а з іншого у них «небо в клітинку».

У нас дуже хороший художник по костюмах — Світлана Заікіна. Костюми намагалися робити сучасними, але разом з тим, щоб вони не просто дублювали характери, або показували село ХІХ, а щоб були якісь образи.

Ми завжди прагнули бути музично-драматичним театром, тому що український театр був народжений як музично-драматичний. Всі роки існування театру на Подолі у нас було тяжіння до музики. Однак раніше не було стільки співочих артистів. А зараз наша молодь не просто добре співає, а майже кожен артист бере участь в якомусь музичному колективі. Вони відчувають сучасні ритми і сучасну музику.

Як я вже згадував, тексти всіх пісень написав Віталій Жежежра, а музику — самі виконавці. Це сучасна дворова музика. Це як народна пісня, в якої немає одного автора. Її виконують цілим двором, потім цілим селом, а потім вона стає народною.

Чіпку в різних складах грають актори Роман Халаімов і Валентин Бойко. Вони дуже різні. Валентин більш романтичний, поетичний, ніжний. А Роман більш жорсткий і харизматичний. Вони обидва добре грають на гітарах і добре співають.

У нас з’явилося двоє нових акторів — Іван Завгородній, який грає Матню і Станіслав Мельник, який грає наглядача. На мій погляд це хороші співаки і, думаю, їх чекає велике майбутнє. А Іван Завгородній вже незабаром гратиме Голохвостого у нашій новій виставі.

Цікаві образи Лушні створили Костянтин Темляк і Юрій Філіпенко. Вони також дуже різні. Думаю, що у цих акторів теж велике майбутнє. Бо вони схильні і до драматичного жанру (грають у виставі «Мати» за Карелом Чапеком), і до комедій.

Наші актриси Анна Тамбова, Олександра Пашкова, Катерина Шенфельд і Валентина Сергєєва теж мають хороші вокальні дані. У них є окремі музичні номери у виставі «Шоу про Шоу», у новій виставі вони теж співають. А зі «старої» гвардії у виставі працюють Тамара Плашенко і сам автор — Віталій Жежера, який грає діда Уласа. Віталій дуже уважно ставиться до своєї ролі, кожного разу придумує щось своє. Він сам родом з Полтавщини, з Ромоданівського шляху. Слідкує за тим, аби мова була не надто чистою, а такою як у героїв Панаса Мирного.

Чіпка постійно відкладає той час коли «стане добрішим». Мовляв: «Я зараз трішки вкраду, трішки поріжу, а потім стану добрішим». Але оце «потім» так затягує. Немає чернетки життя. Якщо ти хочеш бути добрим, то добрим треба ставити зараз. Саме про це наша вистава.

Не вважаю на сьогоднішній день роботу завершеною. Треба ще попрацювати над драматичним сюжетом, над ролями. Оскільки історія з в’язницею накладає другий план, його треба відшліфувати, для того щоб не просто грати сюжет.

Маємо багато творчих планів. Андрій Курков у цьому році написав роман «Сірі бджоли» про «сіру зону» між ДНР, ЛНР та Україною. На багатьох літературних конкурсах цей твір виборов перші місця. Автор сам здійснив інсценування. Я робитиму виставу. Головну роль гратиме народний артист України Богдан Бенюк.

Оксана Прибіш написала п’єсу «За двома зайцями» за мотивами однойменного твору Михайла Старицького та Івана Нечуй-Левицького. Вже йдуть репетиції. Режисер-постановник — Ігор Матіїв. Після цього вийде вистава «DreamWorks або фабрика снів», яку робить дуже цікавий режисер Давид Петросян.

До речі, вже другий театральний сезон переважна більшість наших прем’єр українськомовні. У перекладі українською мовою Максим Голенко поставить «Зойчину квартиру» Михайла Булгакова, а Стас Жирков — «Резівора» Миколи Гоголя. Потім маємо робити виставу за п’єсою Майкла Джина Салівана за романом Оруела «1984″. А у вересні наступного року Іван Уривський працюватиме над „Камінним господарем“ Лесі Українки», — розповів Віталій Малахов.

А ми вирішили поспілкуватися з творцями нової вистави «За двома зайцями».

Оксана Прибіш, автор:

«Як відомо спочатку написав п’єсу Іван Нечуй-Левицький, потім її переробив Михайло Старицький, а в 20-ті роки минулого століття — Василь Василько. Це вже традиція адаптувати виставу до часу, в якому її грають. Так само зробили й ми, адже захотіли розповісти сучасну історію. Якби ми повністю залишили всі тексти, всі діалоги Михайла Старицького, то сьогодні б це виглядало дещо дивним, адже в його творі є певні ситуації, певні фрази, яких сьогодні вже не зустрінеш. Але ми зберегли всі сцени, просто герої говорять дещо про інше і іншими словами».

Ігор Матіїв, режисер-постановник:

«Думаю цей твір протягом багатьох років не втрачає своєї популярності через невмирущі образи Голохвастого і Проні, які блискуче виписав Михайло Старицький, а перед ним Іван Нечуй-Левицький.

Ми довго думали над тим, переписувати п’єсу, чи залишити первісний матеріал. Врешті вирішили зробити персонажів такими, яким б вони були у ХХІ столітті. Як і більш ніж сто років тому актуальною залишається тема фейку, що я насправді є не тим, за кого себе видаю. А сьогодні, коли з’явилися Інтернет і соціальні мережі, ця проблема стала ще більш актуальною.

Ще одна проблема, що ми не любимо своє, а хочемо чогось чужого. Переймати все від Росії сьогодні вже не актуально. Але нині ми активно дивимося на захід. Підміняємо якісь свої речі західними. Наразі це дуже модно. Взагалі це буде вистава про моду- модними хочуть бути всі її персонажі".