Ірина Сатарова

Чим для України обернеться ймовірне президентство шоумена Зеленського? Чи можливе розгортання вектору зовнішньополітичного розвитку нашої держави? i-ua.tv і далі продовжує обговорювати результати першого туру президентських виборів. Ми поспілкувалися із Доктором філософії, магістром державного управління і директоркою Інституту соціального розвитку Оленою Скоморощенко.

Українці обиратимуть собі президента між коміком Володимиром Зеленським та діючим головою держави Петром Порошенком. Такими є результати першого туру президентських перегонів. Варто зазначити, що комік здобув майже удвічі більше голосів, ніж діючий гарант.

Я вірю, молюся і чекаю. Знаю, що Господь нас не залишить — син переживе всі випробування і обов’язково повернеться додому. А поки що, Бог дає мені сили на боротьбу.

Якщо її заберуть у народу, то від цього стане гірше, від цього постраждають і люди, і країна взагалі. І це — фундаментальний принцип.

Фактично, мова йде про ради і адміністрації. Останні не мають під собою твердої основи. У нас відсутній закон про адміністрацію президента. По суті, вона знаходиться по за законодавчим полем і її діяльність не є регламентованою. Тому, існуючі утворення слугують розділенню влад в Україні і сіють конфліктні ситуації по всіх її областях. Відповідно, такий дуалізм гальмує розвиток регіонів. Саме тому, на мою думку, ми і маємо недосконалу політичну систему.

Олігархи є порушенням принципу представництва. Для ілюстрації пропоную подивитися на український парламент. Так чи інакше, там немає безпосереднього громадянського представництва.

Полон. Здавалося б лише одне слово, але наскільки широке. У ньому змогло вміститися ціле море сумних емоцій. Сотні відтінків болю людей, які відчули на собі його тяжке значення. У цих п’ятьох літерах закарбовані молитви, розпач і віра їх рідних і друзів. Про полон можна чути з екранів телевізору і читати у мордокнижних постах. Але все сказане і написане, здатне передати хіба що одну соту від того, що пережили його очевидці.

Представницька демократія показує в Україні погані результати. Українці вірять красивим гаслам та спокусливим обіцянкам. Але варто політикам отримати високі крісла, як громадяни відчувають різницю між їх діями та програми. Як правило, обіцянки не йдуть далі пафосних перевиборчих роликів та плакатів. Але можливо вже досі розчарувань?! Чи не варто звернутися до інструментів прямої демократії?

Президентська кампанія 2019 уже встигла встановити рекорд. У Центральній виборчій комісії зареєструвалися 39 кандидатів. Це найбільша за всю історію України кількість бажаючих позмагатися за булаву голови держави. Вибори відбудуться вже у цю неділю, але чимало українців ще не знають за кого голосувати.

Тільки тоді перед цією молодою людиною відкриються перспективи в державі під назвою Україна. В іншому випадку, без знання української мови, вона виявиться непридатною для державної служби. Крім того, навіть, маючи здобутий фах, такий громадянин зіткнеться з перешкодами на шляху до його вдосконалення. Оскільки різноманітні курси з підвищення кваліфікації, а також наукова діяльність, передбачають вільне володіння українською.

Загальна культурна політика повинна пояснити, що ми робимо і наскільки швидко. Будь-які мовні закони, що виходять по за її межі, приречені на недієвість та невиконання. Відповідно, будь-які непогані ідеї, через свою окремішність не матимуть особливого значення. Причина — відсутність за ними системної культурної політики. Її напрацювання і обговорення в суспільстві є першим кроком до вирішення мовного питання. Наголошую: першим, а не останнім.

Чи можливо змінити військових пенсіонерів? Мабуть, вже ні. Ми мусимо з ними жити, але позбавляти їх пенсій та пільг не можемо. До того ж це було б неправильно. На приклад, Польща пішла іншим шляхом. Пенсії військових, які несли службу за часів соціалізму значно менші ніж у тих, хто до соціалістичної армії не мав жодного відношення. Звісно, самі військові пенсіонери вважають це несправедливим. Утім, таке рішення ухвалив польський уряд і парламент. І воно було виконане.

Ми ж не можемо взяти їх і, умовно кажучи, розстріляти, або посадити на потяг і вивезти в Росію. Їх необхідно перевиховувати. І досягти успіху у цій нелегкій праці можна тільки за умови наявності сприятливого середовища, де ці ватники живуть. На мою думку, психологія таких людей — наслідок препаскудної інформаційної політики України.

Ну навіщо відпочиваючим у санаторії зайві приводи для нервування? Але на жаль, так думали не всі. На приклад, наш сусід за столом у їдальні. Він — міцний чолов’яга, на вигляд, 54 — 58 років. Афганець і полковник запасу.

Господарський суд Дніпропетровської області вирішив відмовити Свято-Різдва-Богородичній парафії Дніпродзержинської єпархії УПЦ МП у отриманні права власності на старовинну козацьку церкву у Малій Петриківці.

Для маріупольців вкотре здорожчає проїзд в громадському транспорті. Уже втретє за останні два роки.

У Європі все частіше перемогу на виборах отримують прихильники лівих ідей. Чи може мода на «ліве» перенестися на Україну? Зокрема, на активізацію профспілкового руху. Про це i-ua.tv поспілкувався з головою Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміном Тимошенком

Українська дослідниці Олена Скоморощенко на сторінках i-ua.tv опублікувала статтю «Європа пішла «наліво». У ній розповідається про популярність на Заході лівих політиків та прихід до влади носіїв цієї ідеології. Ліві дуже часто асоціюються з профспілковою активністю. Але в Україні рух подібних організації перебуває у апатичному стані.

1 березня в Дніпрі з тріском провалилася «руская весна». За кілька годин свого куцого життя вона змогла побачити хіба що розміщений на флагштоці біля будівлі мерії прапор кольорів добре відомої зубної пасти.

Варто зазначити, що собор Різдва Пресвятої Богородиці має статус пам’ятки архітектури національного значення. Ні міністерство культури, ні Дніпропетровська ОДА церкву УПЦ МП не передавали.