Володимир Тетерук

17 вересня 1939-го року союзник гітлера сталін почав «звільняти» Західну Україну. Польща, яка володіла цими територіями, швидко зазнала поразки.

Невивчені уроки історії призводять до історичного безпам’ятства й повторюються у вигляді трагедій і фарсів стільки разів, допоки суспільство або не засвоїть їх, або не зникне з історичної мапи назавжди.

Хто платить, той і замовляє музику. Цей вислів цілком підходить і до міжнародних відносин.

Якщо дивитися на історію України як на боротьбу за створення власної держави, то чітко простежується зіткнення двох протилежних начал.

У політикумі знову починають ходити чутки про ймовірну відставку уряду Шмигаля. Так, з одного боку це правильне рішення й це давно треба було зробити, а з іншого — за умови наявності п’яти «ефективних менеджерів» Зеленського ми розумієму всю декоративність і потішність так званого уряду.

За часів президентства Ющенка широка громадськість дізналася про Конотопську битву, коли українська держава Військо Запорозьке під проводом гетьмана Виговського та за підтримки татарських союзників добряче наваляла москвоординцям.

Під бравурні вигуки про підтримку національного виробника влада почала нищити рибні господарства.

Крайній масований обстріл енергетичної інфраструктури ще раз підтверджує той факт, що недобита імперія використовуватиме будь-які підлі методи, щоб змусити Україну відмовитися від власної незалежності й злитися з москво-ординською масою.

Головною метою нашої перемоги над рашистами є не лише повернення тимчасово окупованих територій.

18 -го серпня виповнюється 375 років з дня підписання Зборівського мирного договору між двома країнами — Річчю Посполитою та українською державою Військо Запорозьке.

У кривавій боротьбі з зовнішнім ворогом все виразніше постає питання, а чию землю захищають українці?

Драматичні події періоду гітлерівської окупації на Волині в нашій історіографії називають «Волинською трагедією».

Українські очільники знову запускають у суспільний дискурс тему про необхідність завезення мігрантів в Україну.

Московитські пропагандисти та ординська агентура на Заході вдало використовує абревіатуру «СС», що зазвичай вживається перед назвою цієї української добровольчої дивізії.

Своє небажання надати необхідну військову допомогу Україні наші західні партнери часто пояснюють бажанням уникнути подальшої ескалації зі сторони московії та тим, що в разі перемоги України, так звана росія може посипатися, а відтак її ядерна зброя розповзеться світом і потрапить до рук «поганих хлопців».

Події сьогодення — значною мірою відголоски ще минулих століть. московія завжди воювала проти України, намагаючись послабити й захопити її в той чи інщий спосіб.

Питання в заголовку аж ніяк не риторичне.

Україні в спадок від СРСР дісталася не лише малоефективна радянська система. У лихі 90-ті цю систему заповнив кримінал і різнокаліберні пройдисвіти, перетворивши державу на інструмент пограбування людей в ім’я кількох олігархічних сімей.

24-го червня виповнюється 90 років від дня повернення столиці України з Харкова до Києва.

Скільки ще раз треба нашим урядовцям наступити на граблі, щоб врешті зрозуміти: політика рабсили це тупиковий шлях для України, який призведе до її неминучої поразки і зникнення з мапи світу?