Ірина Сатарова

Якщо змінити державну антинародну політику, на соціальну, будь-яке ОСББ, квартира, або приватний будинок відчують турботу.

Наразі треба дати відповідь на питання: «А що є мрією майбутнього?»

Чи може нація перейти у цивілізацію? Безперечно так! За умови, коли її культура та надбання почнуть формувати сенси, до яких захочуть приєднатися інші.

Дострокові парламентські вибори вже не просто назріли, а стали вимогою часу!

Та цивілізація не така вже і проста штука. За своєю природою, вона базується на глибині емоційного стану людини, а не на раціональних речах. Цивілізація — це, в першу чергу, емоція. Вона як пісня.

Наразі, ми знаходимося на велетенському переламі в історії людства.

Прем’єр Шмигаль запропонував «схемку» під назвою примусова накопичувальна пенсійна система.

Вибір досі робить народ, але вибирає не кращих своїх представників, а уся влада перейшла до рук олігархічних партій та їх сателітів.

Коли судді КСУ своїми діяннями порушують Конституцію України, президент не те що має право — він зобов’язаний відсторонювати їх від посад. Причому не тільки поодинці, але й гуртом, пачками.

Кожна громада повинна бачити, як формується ціна. Вона складається з таких показників як видобуток, поставка, виробництво, транспортування та споживання.

Інтерпретації, які робляться на користь володіння такими повноваженнями президента України, йдуть у розріз із загально прийнятим розумінням належного демократичного врядування.

Вони не визнають, що Україна — це правова держава.

Росія мусять нам заплатити за шкоду, яку зазнала від її рук, українська держава, її громадяни та підприємства.

«Влада для влади поза правовим полем України» — стало нашою нормою.

Та страшне і сумне — вже у минулому. Зараз постає новий світ. Він народжується. І хоча народження — це завжди боляче, однак воно дає надію на краще. Сподіваюся, майбуття буде чимось хорошим.

Програмні зобов’язання влади і очікування людей мали величезний дисонанс.

Занижені соціальні стандарти призводять до спотворення оцінки масштабів реальності бідності і те, що ми показуємо всередині країни і зовні це є, м’яко кажучи, економічною неправдою.

Якби ми відчували, що ризики небезпеки та економічні втрати розподіляються рівномірно, тоді б у людей було відчуття справедливості.